|
ВиправданняВиправдання — юридична категорія, правовий інститут, основне завдання якого полягає у поновленні порушених прав (в значенні відновлення справедливості та визнання невинуватості особи). У розумінні «визнання невинуватості», категорія «виправдання» протистоїть категоріям «обвинувачення» та «покарання». Система покарання, містить в собі ідею поновлення порушеного права тобто реституції, репарації, реабілітації. Поновлення порушених прав це завдання інституту реабілітації (в значенні виправдання). В наш час у західному суспільстві простежується чітка тенденція до «відновного правосуддя», важливе завдання якого, — це поновлення прав і відшкодування шкоди, спричиненої злочином, а також компенсація особі, що незаконно притягалася до юридичної відповідальності. Зокрема ЄСПЛ у своїй діяльності застосовує процедури дружнього урегулювання спорів. В ході переговорів між сторонами, останні можуть вирішити конфлікт, досягнувши мирної домовленості. В такому процесі суд відіграє роль медіатора.[1]. Поняття виправданняВ українській «виправдання» мові простежується еволюція слова «виправдання» від слова «правда». Останнє, в свою чергу, походить від слова «правий», «правда», спільний із правосуддям корінь «pravъ» — «той, що має бути», тобто правильний, справедливий, істинний[2]. Великий тлумачний словник української мови дає такі значення «виправдання»:
Тлумачний словник Володимира Даля називає кілька споріднених лексичних форм: 1) дієслова «виправдувати», «виправдати», «виправдатися», «оправляти» — у значенні «визнати правим, безвинним»; «підтвердити на ділі, довести істину, упорядкування, звільнити від покарання»; 2) іменники — назви неістот «виправність», «виправдання» у значеннях тривалої дії і її підсумку. Остання словоформа трактується також як церковні закони й заповіді; 3) іменники — назви істот той що виправдав когось — у персональному (особистому) значенні, що акцентує увагу на свідках, судді та ін. 4) прикметник «виправдувальний»[4]. «Велика радянська енциклопедія» ставить знак рівності між змістом понять «виправдання» і «виправдувальний вирок», винятково розглядаючи їх як визнання підсудного невинним. У радянському праві суд ухвалював виправдувальний вирок у випадках, якщо не встановлено факту злочину, в якому обвинувачено підсудного, якщо у діях підсудного відсутній склад злочину або недостатньо доказів, що підтверджують його винність[5]. Для поняття «виправдання» в англійській мові існує ряд слів: justification, excuse, absolution, acquit («вибачити»); rehabilitation («реабілітація»);[6], що використовуються в різних процесуальних діях та на позначення судових рішень. Англійське слово «justification», що позначає виправдання в матеріальному праві («обставини, що звільняють від покарання»), утворилося від «just», «justice» («право», «правосуддя»). Виправдання у теологіїВиправдання в релігії є частиною сотеріологічних учень, і визначається через спокуту, що в свою чергу є частиною поняття Спасіння, як порятунку душі від гріха. Доктрина «виправдання вірою» вважається продовженням суперечки між батьками церкви щодо свободи волі[7]. Священик Павло Флоренський у книзі «У водограї думок» вважає закономірним, що проблема виправдання людини вінчає проблему виправдання Бога й, окрім того, пов'язує їх як два моменти, що складають релігію. Виправдання людини відбувається, на думку мислителя, у процесах очищення, порятунку, освячення, і шлях до виправдання, за Флоренським, можливий тільки завдяки «Силі Божій»[8]. В англійській мові для «виправдання», як явища теологічного використовують слова: «justification» і «absolution», тобто прощення. Абсолюція як юридичний феномен — це вирок суду, за яким відповідач у цивільних справах звільняється від позовних вимог, а у кримінальному провадженні — від обвинувачення[9]. Виправдання у філософіїУ філософії «виправдання», — моральна та етична категорія. Виправдання займає один змістовий рівень із категоріями вини і відповідальності. Сучасні дослідження виправдання розкривають його крізь призму відповідальності за вчинки. Зокрема, С. А. Думусчи трактує виправдання як відповідь на обвинувачення у скоєнні «зла»[10]. В. С. Соловйов у своєму творі «Виправдання добра» спробував довести доцільність існування добра, незважаючи на всюдисуще зло. Один тільки шлях Добра, залишаючись собі вірним і, отже, виправдовуючи себе, стає чіткішим і повнішим відповідно до ускладнень життєвого середовища, природного та історичного[11]. Див. такожПосилання
|