|
Весоловський Богдан Остапович
Іван-Богдан Весоловський[1] (30 травня 1915, Відень — 17 грудня 1971, Монреаль) — український пісняр, композитор, акордеоніст. Увійшов в історію музичного Львова як композитор легкого жанру. ЖиттєписНародився у Відні 31 травня 1915. Після Першої світової війни родина переїхала до Стрия. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету та у Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка. Також закінчив Консульську академію у Відні. Знав кілька іноземних мов.   Почав писати музику з 16 років, у 22-річному віці написав одну зі своїх найпопулярніших пісень — «Прийде ще час». Уже перші музичні твори принесли Богданові Весоловському славу. У 1930-х роках разом зі скрипалем Леонідом Яблонським (Ябцьом) і акордеоністом Анатолем Кос-Анатольським входив до складу популярної на той час молодіжної «Джаз-капели Яблонського» («Ябцьо-Джаз»; солісткою була Ірина Яросевич). Джаз-капела мала неабиякий успіх на вечірках львівської молоді міжвоєнного періоду, зокрема на корпоративних балах.[2] Здобувши освіту, у грудні 1938 року виїхав до Закарпаття для участі в розбудові Карпатської України. Після поразки карпатських січовиків емігрував до Відня, де згодом побрався з Оленою Залізняк[3]. У Відні під час Другої світової війни разом з композитором Андрієм Гнатишиним опрацьовував ноти українських народних пісень для видавництва Бориса Тищенка. У роки війни у подружжя Весоловських народилися двоє синів. 1949 року за допомогою української громади Канади сім'я переселилася до цієї країни. Решту життя працював в українській редакції Міжнародного канадського радіо[en] в Монреалі. Наприкінці 1960-х років йому дозволили за канадсько-радянським обміном відвідати Україну. Тоді він побував у Львові, зустрівся зі своїм родичем Остапом Охримовичем, побував на могилі Тараса Шевченка у Каневі. Повернувшись до Канади, невдовзі помер (17 грудня 1971). Через 20 років дружина виконала його заповіт — урну з прахом Богдана Весоловського поховали у Стрию в родинному гробівці. Сім'я
Творча спадщина композитора
За словами пісняра, безпосереднім поштовхом, який виявив його композиторський хист, було те, що бракувало української розважальної музики. На той час домінувала польська музика. Конкурувати з нею можна було тільки якістю[4]. Пісенна спадщина композитора нараховує понад 130 творів. У першому (львівському) періоді творчості вони написані, в основному, в жанрі танго, фокстроту, легкого вальсу. Змістом віршових текстів цих пісень була переважно любовна лірика. У наступні роки пісні набули яскравого громадянського звучання («Лети, тужлива пісне» та «Чар карпатських гір»). У післявоєнні роки у Канаді були випущені платівки з піснями Весоловського. В Україні також виконували його пісні, але як твори «невідомого автора». Зі сцени кілька пісень зазвучали лише наприкінці 1980-х років у виконанні гурту «Львівське ретро». 1998 року вийшов диск із записом 15 пісень Б. Весоловського у виконанні співака Остапа Зорича. Заходами О. Зорича за фінансової підтримки Лідії Матіяшек-Чорної також зняли 4 відеокасети спогадів Олени Весоловської про її чоловіка[5]. У 2001 році за участі дружини композитора Олени Весоловської (Залізняк) була видана перша збірка пісень Весоловського, до якої увійшло 56 творів.[6] Наступний крок у поверненні творчої спадщини Весоловського до України зробив Олег Скрипка, який на основі знайдених в Торонто музичних матеріалів композитора записав два альбоми «Серце у мене вразливе…» (2009)[7] і «Жоржина» (2011)[8]. Мелодія Б. Весоловського була використана для музичного оформлення документального фільму Ю. Луканова «Три любові Степана Бандери». Танго «Прийде ще час»До найпопулярніших пісень композитора належить танго «Прийде ще час»:
Приспів:
Приспів. Вшанування
ДискографіяАльбоми
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
