Наприкінці 19 століття кількість населення становила 1 503 осіб, дворів — 211[4].
У 1906 році у селі налічувалося 1 459 мешканців, дворів — 246[5], у 1923 році — 350 дворів та 1 694 мешканці[6].
Відповідно до перепису населення СРСР 17 грудня 1926 року, чисельність населення становила 1 694 особи, з них 797 чоловіків та 897 жінок; етнічний склад: українців — 1 688, росіян — 4, поляків — 1, інші — 1. Кількість домогосподарств — 406, з них несільського типу — 4[7].
Станом на 1972 рік кількість населення становила 979 осіб, дворів — 356[1].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 670 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 534 особи[8].
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9]:
Відоме з 1593 року[1]. Згадується в акті від 7 жовтня 1593 року під назвою Озерянське Селище, в інвентарі маєтків Тишкевичів-Логойських[4] у Житомирському повітіКиївського воєводства, з переліком селян, міщан та їх повинностей. Місцевість ідентифікується в акті за географічним положенням Озерянського Селища — між Коднею, Котельнею та Нехворощем. Перейменування пояснюється заснуванням шляхтичем Мошківським нового поселення у пустому селищі, яке й отримало від нього назву — Мошківці. В акті від 3 липня 1736 року згадується як Мошкове СелищеКоднянської волості[10]. Згадується в люстраціїКиївського воєводства 1754 року, належало овруцькому стольникові Бежинському, що сплачував 9 злотих і 1 грош до замку та 36 злотих і 4 гроші до скарбу[11].
У другій половині 19 століття — село Коднянської волостіЖитомирського повітуВолинської губернії. Розміщувалося на південний схід від Кодні, за 30 верст від Житомира, за 15 верст від найближчої поштової станції у Реї, за 25 верст від найближчої залізничної станції Бердичів. Церкву збудовано 1744 року за кошти поміщика Бежинського, реконструйована у 1854 році, за кошти вірян та поміщика Рудницького, зокрема піднята на кам'яний підмурівок. Була дерев'яна дзвіниця на кам'яному фундаменті. При церкві землі 49 десятин. Дворів 134, парафіян 1 104 обох статей. Сусідні парафії — Ляхівці (2 версти), Никонівка (4 версти). З 1783 року діяло народне училище. Великий землевласник — Ф. А. Терещенко[10][12].
Станом на 1885 рік — колишнє власницьке село Коднянської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Булм церковна парафія, заїзд[2].
Наприкінці 19 століття — село Коднянської волості Житомирського повіту Волинської губернії, за 32 версти від Житомира та 15 верст від поштової станції у Реї. Була церква, збудована 1744 року поміщиком Бужинським, від 1873 року діяла народна школа. Власність Терещенків[4].
У 1906 році — село Коднянської волості (5-го стану) Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань до губернського та повітового центру, м. Житомир, становила 32 версти, від волосного центру, містечка Кодня — 12 верст. Найближче поштово-телеграфне відділення розміщувалося у Червоному[5].
Улітку 1919 року в селі відбулося повстання місцевих мешканців проти реквізицій продовольства радянською владою. Виступ селян був придушений зброєю[13].
У 1923 році включене до складу новоствореної Великомошковецької сільської ради, яка, 7 березня 1923 року, увійшла до складу новоутвореного Солотвинського (згодом — Коднянський) району Житомирської округи, адміністративний центр ради[14]. Розміщувалося за 9 верст від районного центру, с. Солотвин[6]. 17 червня 1925 року, відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР «Про адміністраційно-територіяльне переконструювання Бердичівської й суміжних з нею округ Київщини, Волині й Поділля», село, в складі сільської ради, передане до Андрушівського районуБердичівської округи[14]. Відстань до районного центру, с. Андрушівка — 12 верст, до окружного центру в Бердичеві — 25 верст, до найближчої залізничної станції Кодня — 15 верст[7].
На фронтах Німецько-радянської війни воювали 423 селян, з них 130 загинули, 94 нагороджені орденами й медалями. 1960 року на братській могилі на їх честь встановлено пам'ятник.
В радянські часи у селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 1 979,9 га угідь, з них 1 606,3 га ріллі. В основному вирощували пшеницю, ячмінь, цукрові буряки. Господарство спеціалізувалося на свинарстві. З допоміжних підприємств були млин, пилорама. 53 колгоспників нагороджено орденами і медалями СРСР, зокрема чабана П. Н. Горностая — орденами Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани».
В селі були середня школа, клуб, бібліотека, дитячий садок, медпункт, ощадна каса, відділення зв'язку, три магазини[1].
30 грудня 1962 року, разом із сільською радою, включене до складу Бердичівського району, 4 січня 1965 року повернуте до складу відновленого Андрушівського району Житомирської області[14].
10 серпня 2015 року увійшло до складу новоствореної Червоненської селищної територіальної громади Андрушівського району Житомирської області[16]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Бердичівського району Житомирської області[17].
↑Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область: У 7 кн. — Житомир : Знання України, 2006. — Т. 1, стор. 13. — 724 с. — ISBN 966-655-220-5.