Варюхін Володимир Олексійович

Варюхін Володимир Олексійович
Народився14 грудня 1921(1921-12-14)
Зарванці
Помер8 липня 2007(2007-07-08) (85 років)
Київ
КраїнаСРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльністьнауковець Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materВійськова академія зв'язку імені С. М. Будьонного
Національний університет оборони України Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьтехнічна
ЗакладВійськова академія ППО Сухопутних військ імені Маршала Радянського Союзу Василевського О.М., Київ
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор технічних наук
Відомий завдяки:теорія багатоканального аналізу
НагородиОрден Вітчизняної війни II ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Особ. сторінкаesu.com.ua/search_articles.php?id=33241

Варюхін Володимир Олексійович (нар. 14 грудня 1921, с. Зарванці Вінницького району Вінницької областіпом. 8 липня 2007, Київ) — український вчений, професор, доктор технічних наук, Заслужений діяч науки УРСР, генерал-майор у відставці (з 2005)[1].

Біографічні відомості

Учасник Другої світової війни.

З 18.11.1961 р. проходив службу у Київському вищому зенітно-ракетному інженерному училищі, потім по 1981 р. був начальником кафедри Військової академії ППО Сухопутних військ імені Маршала Радянського Союзу Василевського О. М.[3], з 1996 р. — в Академії ЗС України (Київ).

Доктор технічних наук — 1968 р.[2], професор — 1972 р., Заслужений діяч науки УРСР — 1979 р.

Наукові результати

Дослідний зразок 64-канальної ЦАР[4][5]

Засновник відомої наукової школи багатоканального  аналізу та цифрових антенних решіток (ЦАР)[6][7][8].

Теорія багатоканального  аналізу розглядає способи визначення кутових координат джерел залежно від кутових відстаней між ними, фазових і енергетичних співвідношень між сигналами, а також функціональні схеми обладнання, що реалізують теоретичні висновки. Визначення параметрів джерел проводиться безпосереднім розв'язком систем трансцендентних рівнянь високого порядку, що описують функцію відгуку багатоканального аналізатора[6][7]. Труднощі, що виникають при розв'язку систем трансцендентних рівнянь високого порядку, були подолані Варюхіним В. О. шляхом «сепарації» невідомих, при якій визначення кутових координат зводиться до розв'язку двох або навіть одного рівняння, а визначення комплексних амплітуд — до розв'язку лінійних систем рівнянь порядку N[9].

Важливою віхою у визнанні наукових результатів Варюхіна В. О. став захист ним дисертації на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук, що відбувся у 1968 р. Відмінною рисою розвинених ним теоретичних основ стала максимальна автоматизація процесу оцінювання координат і параметрів сигналів, тоді як за кордоном у цей час зароджувався підхід, що базується на формуванні функції відгуку сейсмічного багатоканального аналізатора й оцінці його розрізнювальної здатності на основі візуальних вражень[6][7].

Міжвідомча науково-технічна нарада, проведена в 1977 р. Науковою Радою АН СРСР з проблеми «Статистична радіофізика» (голова — академік Кобзарєв Ю. Б.) і Філією протиповітряної оборони Сухопутних військ Військової артилерійської академії ім. М. І. Калініна (м. Київ), визнала пріоритет наукової школи Варюхіна В. О. у розробці й практичній реалізації теорії багатоканального аналізу. Вона ж датувала початок досліджень, що виконувалися під керівництвом Варюхіна В. О. за напрямом цифрових антенних решіток, 1962 роком.[10]

Основні публікації

Більшість наукових праць мали закритий характер.

Нагороди

Див. також

Примітки

  1. Указ Президента України від 29.04.2005 №730/2005 щодо присвоєння Варюхіну В.О. військового звання «генерал-майор». Архів оригіналу за 8 липня 2020. Процитовано 15 квітня 2020.
  2. а б в Слюсар В. И., Никитин Н. М.  100 лет со дня рождения В.А. Варюхина.// Известия вузов. Радиоэлектроника. — Т. 65. — N.2. — 2022. — 3 c. [1]
  3. Военная академия противовоздушной обороны Сухопутных войск. Под общ. редакций Духова Б.И. - К.: Изд-во академии. - 1990. - С. 53, 58, 62, 74, 82, 111 - 113
  4. Слюсар, В.И. (2001). Цифровые антенные решётки: будущее радиолокации (PDF). Электроника: наука, технология, бизнес. – 2001. - № 3. с. C. 42 - 46. Архів оригіналу (PDF) за 1 листопада 2019. Процитовано 24 липня 2019.
  5. Слюсар, В.И. (2002). Цифровые антенные решётки: аспекты развития (PDF). Специальная техника и вооружение. - Февраль, 2002. - № 1,2. с. С. 17 - 23. Архів оригіналу (PDF) за 23 грудня 2018. Процитовано 24 липня 2019. {{cite web}}: |pages= має зайвий текст (довідка)
  6. а б в Slyusar V. I. Origins of the Digital Antenna Array Theory.// International Conference on Antenna Theory and Techniques, 24-27 May, 2017, Kyiv, Ukraine. — Pp. 199—201. [2] [Архівовано 17 липня 2019 у Wayback Machine.]
  7. а б в Слюсар В. И. Развитие схемотехники ЦАР: некоторые итоги. Часть 1.// Первая миля. Last mile (Приложение к журналу «Электроника: наука, технология, бизнес»). — N1. — 2018. — C. 72 — 77 [3] [Архівовано 17 березня 2018 у Wayback Machine.]
  8. Научная школа "Методы и алгоритмы обработки сигналов в многоканальных пространственно-временных системах"// Электромагнитные волны и электронные системы. — N5. — 2020. — C. 5
  9. Варюхин В. А., Касьянюк С. А. Об одном методе решения нелинейных систем специального вида. — Журнал вычислительной математики и математической физики, Издание АН СССР, № 2, 1966
  10. Миночкин А. И., Рудаков В. И., Слюсар В. И. Основы военно-технических исследований. Теория и приложения. Том. 2. Синтез средств информационного обеспечения вооружения и военной техники.//Под ред. А. П. Ковтуненко. — Киев: «Гранмна». — 2012. — С. 7 — 98; 354—521 [[https://web.archive.org/web/20190717163631/http://www.slyusar.kiev.ua/BOOK_2012.pdf Архівовано 17 липня 2019 у Wayback Machine.]]

Посилання

 

Prefix: a b c d e f g h i j k l m n o p q r s t u v w x y z 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Portal di Ensiklopedia Dunia