Варлаам (Леницький)

	Архієпископ Варлаам
	Єпископ Переяславський та Бориспільський, ; вікарій Київської єпархії російської церкви
	Єпископ Переяславський та Бориспільський, ; вікарій Київської єпархії російської церкви
7 червня 1730 — 13 квітня 1731
Попередник:	Єпископ Йоаким (Струков)
Наступник:	Ігнатій (Смола)
	Єпископ Астраханський та Ставропольський
	Єпископ Астраханський та Ставропольський
7 вересня 1727 — 7 червня 1730
Попередник:	Лаврентій Горка
Наступник:	Лев (Юрлов)
	Єпископ Коломенський та Каширський
	Єпископ Коломенський та Каширський
19 квітня 1724 — 7 вересня 1727
Попередник:	Йоаникій (митрополит Коломенський)
Наступник:	Ігнатій (Смола)
	Епископ Суздальський та Юрієвський
	Епископ Суздальський та Юрієвський
31 березня 1719 — 1722
Попередник:	Ігнатій (Смола)
Наступник:	Йоаким (архієпископ Ростовський)
Альма-матер:	Києво-Могилянська академія
Народження:	кінець XVII ст.; Київ
Смерть:	8 січня 1741; Київ
Похований:	Києво-Печерська лавра
Єп. хіротонія:	31 травня 1719
	Варлаам у Вікісховищі

Архієпископ Варлаам (в миру Василь Леницький^[1]; кінець XVII ст. Київ — 8 січня 1741, Київ) — український церковний діяч, ігумен Густинського монастиря у Прилуцькому полку Гетьманщини. Певний час - єпископ Переяславський, вікарій Київської єпархії безпатріаршої РПЦ (1730). Просвітитель східної Естонії та Сетумаа, засновник Псковської духовної семінарії.

Також дипломат Московії в Османській імперії, учасник змов проти уряду в екзилі Гетьмана України Пилипа Орлика.

Єпископ безпатріаршої Російської православної церкви; єпископ Суздальський та Юр'євський (тимчасово позбавлений сану), згодом - Коломенський та Каширський, згодом - Псковський та Нарвський РПЦ. Брав участь у коронації московської імператриці Катерини І і похованні московського імператора Петра І.

Життєпис

Згідно родинного переказу, рід бере початок із православних шляхтичів Речі Посполитої Леницьких-Рогалів.

Закінчив Києво-Могилянську академію. У кінці XVII — початку XVIII ст. ігумен Густинського монастиря в Україні.

1709 р. опинився у змові з колишнім протектором України — царем Петром І (Романовим). 1711 р. — виконував функції домового священика Бориса Шереметєва у Прутському поході московської армії до Румунії.

1711–1712 рр. — священик при посольстві до Османської імперії московських агентів М. Б. Шереметєва та П. П. Шафірова у Адріанополі та Стамбулі.

1712–1713 рр. як паломник жив у Єрусалимі, займаючись шпіонажем в інтересах Московії. У зв'язку із російсько-турецькою війною намагався втекти до Венеції. Був схоплений турками на Кіпрі і посаджений до в'язниці як агент ворожої держави. Звільнений 1 березня 1714, повернувся до Константинополя. До Московії відправлений разом із іншою групою шпигунів: Петром Толстим, Шереметєвим та Шафіровим.

1715 (за іншими джерелами з 1716 р.) — призначений ігуменом Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря.

31 травня 1719 р. — знову емігрує до Московії у зв'язку із хіротонією на єпископа Суздальського та Юр'євського РПЦ.

1722 р. — позбавлений Синодом єпископського сану «за безлад у єпархії» та пияцтво. Був викритий у хабарництві, зібрав хабарів на суму 2801 рубль.^[2]. Пізніше помилуваний Петром І.

19 квітня 1724 р. — хіротонія на єпископа Коломенського та Каширського. У Коломні при ньому була створена архієрейська школа для дітей священиків.

Брав участь у коронації московської імператриці Катерини І і похованні московського імператора Петра І.

1726 р. — опублікував «Слово в день великомучениці Катерини».

За переслідування Лопухіної (дружини Петра І і з його відома), переведений 7 вересня 1727 р. єпископом до Астрахані, яку охопила чума. Прибув 15 вересня.

7 червня 1730 р. — переведений до Переяслава вікарієм Київської єпархії.

1730 р. — призначений єпископом Псковським, а 13 квітня 1731 р. зведений в сан архієпископа.

1738 чи 1739 — із Пскова звільнений на покій до Києво-Печерського монастиря, де помер 8 січня 1741 р. Похований в Києво-Печерській лаврі.

Примітки

↑ також зустрічаються варіянти: Ліницький, Линицький, Лейницький, Ільницький, Сеницький
↑ (рос.)Описание дел и документов, хранящихся в архиве Святейшего Правительствующего Синода. СПб., 1903. Т. 11. № 433; СПб., 1907. Т. 15. № 79, 292; Пг., 1915. Т. 18. № 204.