|
Білас Ростислав-Едмунд
Ростислав-Едмунд Білас (10 червня 1884, Надвірна, Надвірнянський повіт, Станіславівський округ, Королівство Галиції та Лодомерії, Австро-Угорщина— 6 грудня 1964,Мюнхен, Баварія, Федеративна Республіка Німеччина) — полковник УГА, санітарний референт Державного секретаріату військових справ. Батько Лева - Ростислава Біласа. ЖиттєписНародився 10 червня 1884 в Надвірній на Прикарпатті. Середню освіту здобув у Коломийській гімназії. У 1910 році закінчив Львівський університет та отримав ступінь доктора медицини. Служив у збройних силах Австро-Угорщини, пройшов вишкіл у Військово-лікарській академії «Йозефінум» у Відні. Спеціалізувався на лікуванні внутрішніх хворіб в університетських клініках Відня у 1912-1914 роках[1]. Під час Першої світової війни служив полковим лікарем в австро-угорській армії. У 1916 році переведений до військової команди Львова. У Львові 18 жовтня 1918 року українські депутати австрійського парламенту і Галицького та Буковинського сеймів сформували Українську Національну Раду. 1 листопада УСС зайняли Львів і підняли на ратуші міста національний прапор. Ростислав Білас перейшов на службу до Державного Секретаріату Військових Справ ЗУНР.  Сидять зліва направо Володимир Бемко, Орест Підляшецький, Петро Бубела, Дмитро Вітовський, Ростислав-Едмунд Білас, Никифор Гірняк, Роман Шипайло З листопада в УГА. До травня 1919 на посадах санітарного референта Державного секретаріату військових справ і члена Державної санітарної ради. Очолював медичну службу УГА. Протягом січня-травня 1919 року під час епідемії тифу під керівництвом Біласа провели профілактичні заходи серед військових УГА і втрати від тифу в армії стали мінімальними. У травні 1919 потрапив до польського полону, ув'язнений в таборі полонених у Ланцуті й львівівській в'язниці «Бригідки». Після звільнення у 1920 році зайнявся приватною практикою у Бориславі і Трускавці. У 1926-му переїхав до Львова, де працював в амбулаторії Народної лічниці. Брав активну участь у роботі Українського лікарського товариства, публікував статті у «Лікарському Віснику». У 1940-му переїхав на Захід. Протягом 1940–1944 працював керівником лікарських установ у місті Лодзь у Польщі, а згодом у Відні. З 1945 року проживав у містах Пассау та Гайдельберг у Німеччині. З 1948 по 1958 роки очолював відділ внутрішніх хвороб у лікарні Св. Йосифа у Регенсбурзі.[2] Від 1958 та до смерті проживав у Мюнхені. Помер 6 грудня 1964, похований на цвинтарі Вальфрідгоф. Особисте життяБув одружений з Ольгою Терлецькою (донька Михайла Терлецького, власника нафтової свердловини у Бориславі). У шлюбі народився син Лев Білас, історик та політолог. Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||
