Біберович Ярослав Іванович

Ярослав Біберович
Отаман
Загальна інформація
Народження	13 січня 1883(1883-01-13) м. Коломия,  Австро-Угорщина
Смерть	18 листопада 1948(1948-11-18) (65 років) м. Відень,  Австрія
Військова служба
Вид ЗС	Збройні сили Австро-Угорщини  УГА  Вермахт

Ярослав Іванович Біберович ( 13 січня 1883, Коломия, нині Івано-Франківська область – 18 листопада 1948, Відень, Австрія) – український військовик і дипломат. Син Івана Біберовича та Іванни Біберовичевої, брат Володислава Біберовича.

Життєпис

Народився 13 січня 1883 р. в Коломиї в сім’ї українських драматичних артистів Івана та Іванни Біберовичів. Навчався в Коломийській державній гімназії, у саперній школі Кадетського корпусу в Гайнбурзі, яку закінчив 1902 р.[1][2][3]

Військову службу в інженерних військах австро-угорської армії проходив упродовж 1902 – 1910 років у гарнізонах Перемишля (в саперному батальйоні №11) і Будапешта (в саперному батальйоні №7), після чого звільнився в запас у чині обер-лейтенанта. За тим перебував на державній службі та у резерві командного складу саперних батальйонів №7 і №4, дислокованих в Будапешті. Брав участь у Першій світовій війні (1914 – 1918) у складі саперних батальйонів №14 і №40, у 1915 р. йому було присвоєно чин капітана. Нагороджений військовими нагородами Австро-Угорської імперії: бронзовою медаллю «За військові заслуги» на стрічці Хреста Військових Заслуг з мечами,  Ювілейним Хрестом в честь 60-річчя правління цісаря Франца Йосифа І, Хрестом Військових Заслуг Третього ступеня та Військовим Хрестом цісаря Карла І.[4][3]

1 листопада 1918 р. зарахований в чині сотника до збройних сил Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) і уповноважений Урядом ЗУНР  заснувати в Будапешті Українську збірну станицю для вояків-українців, які поверталися з полону. Одночасно виконував обов’язки військового аташе ЗУНР в Угорщині. 11 березня 1919 р. йому було присвоєно чин отамана (майора) Української Галицької Армії.  Після об’єднання УНР і ЗУНР упродовж  лютого – квітня 1919 був радником посла УНР в Угорщині Миколи Галагана. Упродовж 1919 – 1920 років був послом ЗУНР в Угорщині, а в травні – вересні 1921 р. працював управителем канцелярії Уряду для закордонних справ Колегії Уповноважених Диктатора ЗУНР у Відні. Упродовж вересня 1921 – березня 1923 років  виконував обов’язки посла ЗУНР у Німеччині.[1][2][3]

Після ліквідації інституцій ЗУНР переїхав до Відня, де працював на будівельних підприємствах інженером залізобетонних конструкцій. Після включення Австрії до складу Німеччини 1938 р. мобілізований до служби у Вермахті, яку в чині підполковника інженерних військ відбував до кінця Другої світової війни.[1][2][3]

Помер і похований 18 листопада 1948 р. у Відні.[1][3]

Примітки

1. Західно-Українська Народна Республіка 1918 - 1923. Енциклопедія. Т. 1. Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. Репозитарій. Манускрипт. 2018. с. 118.
2. Волошинський, Богдан (2003). Біберович Ярослав Іванович. Енциклопедія Сучасної України. Т. 2. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України.
3. Волошинський, Богдан (2021). Ярослав Біберович: здолати "наш хворобливий антимілітаризм" і стати українським дипломатом. Родина Біберовичів. Івано-Франківськ: Лілея-НВ. с. 89—108. ISBN 978-966-668-549-3.
4. Ranglisten der K. K. Landwehr und der K. K. Gendarmerie 1918. Wien, 1918. Угорська національна бібліотека. Будапешт (німецькою) . 1918. с. 1450.

Джерела

1. Волошинський Б. Родина Біберовичів. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2021. С. 89 – 108. ISBN 978-966-668-549-3
2. Волошинський Б. Ярослав Біберович: здолати «наш хворобливий антимілітаризм» і стати українським дипломатом.  Краєзнавець Прикарпаття. Івано-Франківськ. 2019. № 36. С. 29 – 35.
3. Галаган М. З моїх споминів (1880-ті – 1920 р.) Київ: Темпора , 2005. С. 424 – 425, 431, 437 – 440, 449, 477 – 483.
4. Павлишин О. Біберович Ярослав. Західно-Українська Республіка. 1918 – 1923. Енциклопедія. Івано-Франківськ, 2018. Т. 1. С.118.
5. Українська Галицька Армія / ред. Д. Микитюк.  Вінніпеґ, 1960. Т. 2.  С. 365.
6. Ranglisten der K. K. Landwehr und der K. K. Gendarmerie 1918. Wien, 1918. S. 1450.