Італія. Післявоєнний економічний бум дозволяє багатьом заповзятливим громадянам швидко розбагатіти. Джованні Альберті (Альберто Сорді), одружившись з донькою генерала Сільвією (Джанна Марія Канале), пішов з роботи та зайнявся бізнесом. Альберті веде розкішне світське життя, але він заліз у борги і тепер сидить на мілині. На прийомах, де збирається вище товариство початку 1960-х, Альберті безуспішно намагається позичити у кого-небудь грошей. Він приходить до заможного підприємця Баузетті й натикається на категоричну відмову. Проте, дружина останнього, потворна стара, призначає йому таємне побачення. Коли Альберті приходить до старої додому, та радить йому нікому не говорити про цю зустріч — навіть власній дружині. Потім вона переходить до справи: чи погодиться Альберті продати своє око? Обличчя Альберті кам'яніє: він готувався розплатитися натурою, але дещо іншим чином. Він просить часу подумати.
Сільвія, дізнавшись про своє банкрутство, повертається до батька. Після цього Альберті приймає пропозицію дружини підприємця: у її чоловіка скляне око, і він хоче замінити його справжнім. Альберті проходить обстеження у окуліста. Йому доводиться підбадьорювати підприємця, який до смерті боїться майбутньої операції. Отримавши аванс, Альберті влаштовує пишний бенкет, на якому висловлює своїм «друзям» усе, що він про них думає. У спальні дружини він ховає руку в рукаві піджака, запитуючи: «Ти б любила мене, якби я був одноруким»? Уранці перед операцією, він дивиться на свою сплячу дитину, закривши одне око, щоб перевірити враження. У лікарні його кладуть на операційний стіл поряд з «реципієнтом», який зляканий ще більше ніж Альберті. Альберті в паніці вибігає на вулицю, де його перехоплює дружина підприємця. Альберті здається і, опустивши голову, повертається в лікарню, оточений переслідувачами в білих халатах.
Французький історик кіно Жак Лурселль характеризує фільм як «єдиний цікавий експеримент Де Сіки в зубастій італійській комедії», яку він зняв «у відносно м'якому стилі, позбавленому надмірної агресивності»[1].
