Брускіна Марія Борисівна

Брускіна Марія Борисівна
біл. Марыя Барысаўна Брускіна
рос. Мария Борисовна Брускина
Народилася1924
Мінськ, Білоруська РСР, СРСР або Вітебськ, Білоруська РСР, СРСР
Померла26 жовтня 1941(1941-10-26)
Мінськ, Райхскомісаріат Остланд
·повішення
Країна СРСР
Діяльністьпартизанка
Учасникнімецько-радянська війна
ПартіяКПРС
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Брускін.

Марія Борисівна Брускіна (нар. 1924, Мінськ, Білорусь — 26 жовтня 1941, Мінськ, Білорусь) — учасниця мінського підпілля початкового періоду (серпень — вересень) Великої Вітчизняної війни. Була повішена в числі дванадцяти страчених під час першої на окупованій території СРСР публічно-показовій страті, проведеної окупаційною владою Мінська 26 жовтня 1941 року[1]. Її ім'я довгий час залишалося невстановленим.

Двоюрідна племінниця скульптора, Героя Соціалістичної Праці, Народного художника СРСР Заїра Азгура[2][3].

Біографія

Маша Брускіна жила в Мінську з матір'ю, старшим товарознавцем Управління Книжкової торгівлі Держвидаву БССР[4]. Добре вчилася, багато читала, відрізнялася активною громадянською позицією. Була піонервожатою і членом комітету комсомолу школи[4]. У газеті «Піонер Білорусі» від 18 (8?) грудня 1938 бу їхла поміщена фотографія Маші з підписом: «Маша Брускіна — учениця 8 класу 28-ї школи міста Мінська. У неї з усіх предметів лише хороші і відмінні оцінки»[5]. У червні 1941 року Марія Брускіна закінчила Мінську СШ № 28.

28 червня в місто увійшли підрозділи вермахта, розпочався період окупації Мінська. Активна життєва позиція М. Брускіної не дозволяла їй бездіяти. Спочатку вона ходила в концтабір «Дрозди», носила полоненим їду і воду. Потім влаштувалась працювати медичною сестрою в госпіталь-табір для радянських військовополонених, розташований на території Білоруського політехнічного інституту[6] і почала співпрацювати з підпільною групою по спасінню командирів и політпрацівників Червоної Армії (які знаходились в госпіталі), яка керувалася робітником Мінського вагоноремонтного заводу ім. Мясникова К. І. Трусом (Трусовим) і культпрацівником 3-ї райлікарні О. Ф. Щербацевичем[7]. Через знайомих М. Брускіна добувала і приносила в госпіталь для полонених медикаменти, перев'язочний матеріал, штатську одежу, різні документи[7]. Їй вдалось достати і передати в госпіталь фотоаппарат (за нездачу і зберігання якого міг бути розстріл). З допоомогою фотоапарата виготовлялися документи, які надавались військовополоненим. Крім того, Маша розповсюджувала зведення Інформбюро про становище на фронті[2]. Із показів дружини К. І. Трусова[7]:

Я г-ка Трусова Александра Владимировна подтверждаю, что на фотографии, где изображены мой муж Трусов Кирилл Иванович, девушка с фанерным щитом и подростком перед казнью. Мне известно, что девушка часто бывала у нас на квартире, приносила шрифт и ещё какой-то сверток. Предполагаю, что одежда. Муж называл её Марией.Муж инструктировал её, где и как прятать оружие.

Частина військовополонених, яких вдалося вивести з госпіталю, було вирішено кількома групами переправити через лінію фронту. В одній з таких груп (разом з О. Ф. Щербацевіч і її сином Володею Щербацевічем) йшов колишній військовополонений Борис Рудзянко. Самовільно відокремившись від своєї групи, він повернувся до Мінська, де був затриманий німцями і на допиті видав підпілля[8]

Б. Рудзянко був завербований співробітником «АНСТ-Мінськ» (орган абверу) білоемігрантом фон Якобі[9]. 16 травня 1951 року Борис Михайлович Рудзянко (1913 року народження, уродженець селища Товен Оршанського району Вітебської області, білорус) був засуджений за зраду Батьківщині за статтею 63-2 КК БРСР до вищої міри покарання — розстрілу[10].

14 жовтня 1941 року М. Брускіна була арештована, а 26 жовтня 1941 року в Мінську була здійснена страта дванадцяти підпільників, повішених в різних місцях міста групами по троє чоловік за «виготовлення фальшивих паспортів і причетність до партизанського центру, що розташовувався в лазареті для російських військовополонених»[11]. Маша Брускіна разом з товаришами по підпіллю, Кирилом Трусом (Трусовим) і Володею (Владленом) Щербацевічем (Ольга Щербацевіч була страчена в той же день в іншому місці міста), була повішена на арці воріт дрожжепаточного заводу на вулиці Ворошилова (з 1961 року — вулиця Жовтнева[12]). Страта була здійснена карателями 2-го литовського батальйону допоміжної поліцейської служби під командуванням майора Антанаса Імпулявічуса[1] і знімалася на плівку фотографом з Каунаса[2].

Дослідження фотографій страти і встановлення імені М. Брускіної в післявоєнний період

У роки окупації в Мінську існувала фотомайстерня фольксдойча Бориса Вернера, в якій німці виявляли і друкували свої знімки. У ній з червня 1941 року по 1944 рік працював Олексій Сергійович Козловський. Приблизно в листопаді 1941 року в його руки потрапила для обробки плівка, на якій була знята страта, вчинена 26 жовтня. Він зробив відбитки для господаря і, крім того, дублікати знімків, які заховав у підвалі в жерстяній банці з-під авіаційної рулонної плівки. За роки окупації Мінська йому вдалося зібрати 287 фотографій. Всі ці знімки були передані А. С. Козловським органам радянської влади після звільнення Мінська[1].

Фотографії дівчини і двох її товаришів увійшли до багатьох книг про Велику Вітчизняну війну. Вони фігурували на Нюрнберзькому процесі документами звинувачення нацистських злочинців[2]. Вони також експонуються в Мінському музеї історії Великої Вітчизняної війни[13].

Ім'я Кирила Івановича Трусова вдалося встановити швидко, його впізнала дружина, коли фото з'явилося в газеті. Володю Щербацевіча впізнали в середині 1960-х років, завдяки зусиллям слідопитів 30-ї Мінської середньої школи. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 травня 1965 року К. І. Трус і В. І. Щербацевіч були посмертно нагороджені орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня[14]. Дівчина, зображена на фотографіях, довго залишалася (і вважалася в документах) Невідомою.

Першими публікаціями про Машу Брускіну стала серія статей Володимира Фрейдіна в газеті «Вечерний Минск» 19, 23 і 24 квітня 1968 року під назвою «Вони не стали на коліна» і стаття Льва Аркадьєва «Безсмертя» в газеті «Труд» 24 квітня 1968 року[15]. В результаті журналістського розслідування щодо встановлення імені М. Б. Брускіної, проведеного Л. Аркадьєвим і А. Діхтярь, її ім'я було офіційно підтверджено заступником начальника науково-технічного відділу УООП (Управління охорони громадського порядку) Мосміськвиконкому експертом — криміналістом підполковником Ш. Г. Кунафіним. Однак реакція офіційних інстанцій на ідентифікацію дівчини була негативною. Як пише історик Яків Басін, після розриву дипломатичних відносин між СРСР і Ізраїлем через Шестиденну війну в країні почалося посилення антисемітських настроїв, і ідентифікація героїні підпілля як єврейки виявилася суперечливою ідеологічній позиції влади. Журналісти Володимир Фрейдін і Ада Діхтярь, які займалися збором матеріалів для встановлення особи М. Брускіною, були змушені змінити роботу[16].

Офіційного визнання не було, але дискусія тривала. У неї були залучені вчені, криміналісти, журналісти і громадські діячі. Публічне обговорення питання відновилося в 1985 році після виходу документальної повісті Льва Аркадьєва і Ади Діхтярь «Невідома»[1][15].

Ряд істориків (наприклад, завідувач відділом військової історії Інституту історії Національної академії наук доктор історичних наук Олексій Литвин) наполягали, що документи і свідоцтва не дозволяють зробити однозначний висновок про те, що дівчина, зображена на фотографіях, саме Марія Брускіна[17]. Інші (наприклад, доктор історичних наук, професор Еммануїл Іоффе) вважали, що ідентифікація проведена коректно[18].

Меморіальний музей Голокосту у США присудив випускниці 28-ї Мінської школи Марії Борисівні Брускіній Медаль Опору з таким формулюванням[19]:

21 жовтня 1997 року дві такі медалі були символічно вручені Льву Аркадьєву і Аді Діхтярь[20].

Кенотаф М. Б. Брускіної встановлений в Москві на Донському кладовищі. Її ім'я і фотографія, зроблена в день страти, були додані на плиту, що закриває нішу, в якій міститься урна з прахом її батька Б. Д. Брускіна[21].

Офіційне визнання в Білорусії відбулося в лютому 2008 року, коли меморіальну дошку на місці страти було замінено, і на ній з'явилося ім'я Марії Брускіної[22].

Історія зі стратою дванадцяти підпільників в осінньому Мінську 1941 року мала трагічне продовження в 1997 році в Німеччині. На пересувній фотовиставці «Війна на знищення. Злочини вермахту 1941—1944[de]»', організованій Гамбурзьким інститутом соціальних досліджень і проходила в Мюнхені, одна з відвідувачок, німецька журналістка Аннегріт Айххорн (Eichhorn, Annegrit (1936—2005), на тій фотографії, де німецький офіцер накидає петлю на шию М. Брускіної, впізнала в офіцерові, що стоїть поруч з місцем страти, свого батька Карла Шайдеманна. Вона не змогла жити з цим вантажем і покінчила життя самогубством[23][24][25]. Однак, за іншою версією, Айххорн переплутала свого батька з литовським поліцейським Антанасом Імпулявічюсом[26].

Пам'ять

В СРСР і в Білорусії пам'ять Марії Брускіної була увічнена до лютого 2008 року. На всі звернення з додатком документальних свідчень йшли стандартні відписки з усіх відомств, що особу дівчини не підтверджено[18]. Лише 29 лютого 2008 року Мінський міськвиконком ухвалив рішення № 424, в якому, зокрема, сказано, що з метою увічнення пам'яті учасниці Мінського антифашистського підпілля Марії Борисівни Брускіної Мінський міський виконавчий комітет вирішив внести зміни в текст меморіальної дошки, встановленої на будинку № 14 по вул. Жовтневій, і викласти його в такій редакції: «Тут 26 жовтня 1941 року фашисти стратили радянських патріотів К. І. Труса, В. І. Щербацевіча і М. Б. Брускіну»[22] . А 1 липня 2009 біля прохідної Мінського дріжджового заводу на місці страти Брускиної і її товаришів був відкритий новий пам'ятний знак[27].

Раніше, 7 травня 2006 року, в Ізраїлі в Кфар ха-Ярок Марії Брускіній був встановлений пам'ятник. 29 жовтня 2007 в єрусалимському кварталі Пісгат Зеєв відбулася офіційна церемонія присвоєння одній з вулиць імені Маші Брускіної[28].

  • Пам'ятний знак біля прохідної Мінського дріжджового заводу на місці страти К. І. Трусова, В. І. Щербацевіча і М. Б. Брускіної.
    Пам'ятний знак біля прохідної Мінського дріжджового заводу на місці страти К. І. Трусова, В. І. Щербацевіча і М. Б. Брускіної.
  • Пам'ятник М. Брускіній і іншим єврейським жінкам, які боролися з нацистами. Кфар ха-Ярок.
    Пам'ятник М. Брускіній і іншим єврейським жінкам, які боролися з нацистами. Кфар ха-Ярок.

Режисер-документаліст Анатолій Алай зняв на кіностудії «Білорусьфільм» перший фільм «Бумеранг» з задуманої дилогії про страту 26 жовтня 1941 року мінських борців з нацизмом. Назва фільму нагадує про історію самогубства Аннегріт Айхьхорн.

Див. також

  • Голокост в Білорусії

Примітки

  1. ↑ а б в г Л. Аркадьев, А. Дихтярь. Неизвестная. Документальная повесть. Сборник «Известная Неизвестная». Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 1 вересня 2014. [Архівовано 2014-09-03 у Wayback Machine.]
  2. ↑ а б в г Геннадий Меш (Апрель 2002). Она не могла согласиться на рабство. Русский Глобус, №3. Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 1 вересня 2014.
  3. ↑ Азгур Заир Исаакович [Архівовано 7 квітня 2020 у Wayback Machine.] / Популярная художественная энциклопедия. Под ред. Полевого В. М.; М.: Издательство «Советская энциклопедия», 1986.
  4. ↑ а б «Дело Маши Брускиной», 2009, с. Часть III. Свидетельства очевидцев..
  5. ↑ Сценарий радиопередачи «Неизвестная» [Архівовано 8 липня 2017 у Wayback Machine.]. Радиостанция «Юность», 22 декабря 1970
  6. ↑ Л. Аркадьев. «Неизвестная» (документальная повесть). [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] «Как звали неизвестных». Магаданское кн. издательство, с. 38—67, 1973.
  7. ↑ а б в «Дело Маши Брускиной», 2009, с. Часть II. Архивные документы. Раздел четвёртый..
  8. ↑ «Дело Маши Брускиной», 2009, с. Часть II. Архивные документы. Раздел четвёртый. Трусова А. В.
    3. 1. 1968 г..
  9. ↑ Николай Смирнов (12.03.2009). Минск: арена тайной войны. Советская Белоруссия. Архів оригіналу за 10 листопада 2016. Процитовано 1 вересня 2014.
  10. ↑ Справка КГБ по материалам архивного уголовного дела на Б. М. Рудзянко / Ф 1346 Оп1. Д215. Национальный архив Республики Беларусь. 24 мая 1968. Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 1 вересня 2014. [Архівовано 2014-09-03 у Wayback Machine.]
  11. ↑ Барановский Е. «Кто вы, неизвестная героиня?»[недоступне посилання з Сентябрь 2018] «Вечерний Минск», 25 июля 2002.
  12. ↑ Минск старый и новый. Архів оригіналу за 18 травня 2014. Процитовано 7 квітня 2020. [Архівовано 2014-05-18 у Wayback Machine.]
  13. ↑ Михаил Нордштейн (5 апреля 2007). Почему у белорусской героини Маши Брускиной отнято имя?. Труд-7. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 1 вересня 2014. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
  14. ↑ «Дело Маши Брускиной», 2009, с. Архивные документы по делу М. Б. Брускиной. Раздел четвёртый. Документ № 14..
  15. ↑ а б Краткая библиография по проблеме идентификации личности «Неизвестной», казненной в Минске 26 октября 1941 г. Архів оригіналу за 10 квітня 2018. Процитовано 7 квітня 2020. [Архівовано 2018-04-10 у Wayback Machine.]
  16. ↑ Яков Басин. Сборник «Известная Неизвестная». От составителя. Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 1 вересня 2014. [Архівовано 2014-09-03 у Wayback Machine.]
  17. ↑ Марат Горевой (14 июля 2008). На мемориальной доске на проходной Минского дрожжевого завода увековечено имя подпольщицы Маши Брускиной. БелаПАН. Архів оригіналу за 2 лютого 2015. Процитовано 1 вересня 2014. [Архівовано 2015-02-02 у Wayback Machine.]
  18. ↑ а б Подвиг с петлёй на шее. Советская Белоруссия. 2.08.2008. Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 1 вересня 2014.
  19. ↑ Лев Аркадьев (20 июня 1998). Верните имя «Неизвестной». Труд. Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 1 вересня 2014. [Архівовано 2014-09-03 у Wayback Machine.]
  20. ↑ Война не кончена. Пока. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] Еврейская газета (Берлин). Май 1998, № 17.
  21. ↑ Брускина Мария Борисовна (1924-1941). Они тоже гостили на земле. Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 1 вересня 2014.
  22. ↑ а б Беларусь: свершилось!. Центр и Фонд «Холокост». Архів оригіналу за 5 вересня 2014. Процитовано 1 вересня 2014. [Архівовано 2014-09-05 у Wayback Machine.]
  23. ↑ Сводный электронный каталог корпоративной каталогизации. Айххорн Аннегрит. [Архівовано 27 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
  24. ↑ Кривец Н. (1 февраля 2012). Мой отец - военный преступник. Комсомольская правда. Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 1 вересня 2014.
  25. ↑ Зимин А. (9.04.2012). Казнь Маши Брускиной. Свободная Пресса. Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 1 вересня 2014.
  26. ↑ Константин КОВАЛЁВ. О ДОБРОМ ИМЕНИ ПОТОМКА ПАЛАЧА [Архівовано 7 квітня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
  27. ↑ Клещук О. (1.07.2009). В Минске открыт мемориальный знак троим участникам антифашистского подполья. БелаПАН. Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 1 вересня 2014.
  28. ↑ Давид Таубкин. В Израиле установлен памятник Маше Брускиной. Ассоциация «Уцелевшие в концлагерях и гетто». Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 1 вересня 2014.

Література

  • Відома «Невідома». [Архівовано 14 травня 2020 у Wayback Machine.] Збірник матеріалів. Упоряд. і ред.- Басін Яків Зіновійович . Мн., 2007. — 138 с.
  • Уроки Холокоста: история и современность. «Дело Маши Брускиной» / Сост. и ред. – Я. З. Басин. — Мн. : Ковчег, 2009. — 216 с. — ISBN 978-985-6756-99-6. .
  • Nechama Tec, Daniel Weiss. «A Historical Injustice: The Case of Masha Bruskina». Holocaust and Genocide Studies 11: 3 (1997), p.   366—377. Online abstract [Архівовано 17 вересня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
  • Cholawski, Shalom. «Minsk», in Encyclopaedia of the Holocaust vol. 3, p.   975. Captioned photograph of Masza Bruskina's hanging. (англ.)

Посилання