Брендан Брейкен

Брендан Брейкен
Brendan Bracken
Брендан Брейкен, 1947 рік
Народився15 лютого 1901(1901-02-15)
Templemored, Тіпперері, Манстер, Сполучене Королівство
Помер8 серпня 1958(1958-08-08) (57 років)
Лондон, Велика Британія[1]
·Рак стравоходу
ПохованняҐолдерс-Ґрін (крематорій)[1]
Країна Велика Британія
 Сполучене Королівство
Діяльністьполітик, журналіст, підприємець
Alma materSedbergh Schoold
Знання мованглійська[2][3]
Титулвіконт і Viscount Brackend
Посадачлен Палати лордів[d], Член Таємної ради Великої Британії[d], Член 40-го парламенту Сполученого Королівства[d][4], Член 39-го парламенту Сполученого Королівства[d][5], Член 38-го парламенту Сполученого Королівства[d][5], Член 37-го парламенту Сполученого Королівства[d][5], Член 36-го парламенту Сполученого Королівства[d][5], Член 35-го парламенту Сполученого Королівства[d][5] і Перший лорд адміралтейства
ПартіяКонсервативна партія
БатькоJ. Kevin A. Brackend[6]
МатиHannah (?)d[6]

Брендан Брейкен (англ. Brendan Bracken), 1-й віконт Брекен, 15 лютого 1901(19010215) — 8 серпня 1958) — державний та політичний діяч Великої Британії. Член уряду консерваторів. Особистий парламентський секретар Вінстона Черчілля. Фінансист та співвласник газети Файненшл таймс.

Життєпис

На конференції у Квебеці, серпень 1943 року

Народився у маленькому містечку Темплмор, графство Тіпперері, у досить заможній родині Джозефа Кевіна Брекена, будівельника, члена Братства Феніанців.

Батько помер, коли хлопчикові виповнилося три роки. Через кілька років мати переїхала до Дубліна з чотирма своїми дітьми і двома падчерками.

Входив до нечисленної групи близьких друзів Вінстона Черчілля, разом із Александром Корда, лордом Бівербруком, сером Генрі Стрекошем[7].

Примітки

  1. а б Find a Grave — 1996.
  2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. CONOR.Sl
  4. The London Gazette 39435 — вип. 39435. — С. 194.
  5. а б в г д Hansard 1803–2005
  6. а б Lundy D. R. The Peerage
  7. Майкл Корда. Предисловие.— В кн.: Сингер Б. Стиль Черчилля. Искусство быть легендой.— М.: Эксмо, 2013.— С. 10.

Джерела