Вище за течією на відстані 2 км розташоване село Якимівка, нижче за течією на відстані 3 км розташоване село Довгове.
Історія
Вперше згадується у 1859 році як «дер[евня] влад[ельческая] Братолюбовка (Ильковка)» Павлоградського повіту Катеринославської губернії. Подвійна назва пов'язана з прізвищем власника села, поміщика Ількова. На той час село налічувало 10 дворів і 84 мешканці.[2]
У 1911-му село належало до Катеринівської волості, мало 39 дворів і 238 мешканців (127 ч.с., 111 ж.с.). Селянам було виділено 40 наділів землі, по 4 десятини кожен.[3]
У листопаді 1913 року земська управа оголосила конкурс на отримання підряду на побудову у селі земської двокомплектної школи з кошторисом у 13260 рублів 66 коп.[4]
У 1924 році село належало до Михайлівської сільської ради, мало 55 дворів і 347 мешканців (170 ч.с. і 177 ж.с.).[5] У 1930 році — 65 дворів і 317 мешканців (153 чол.ст. і 164 жін. ст. за даними перепису 1926 року.)[6]
11 жовтня 1941 Братолюбівка була окупована гітлерівськими військами. 16 вересня 1943 року разом з іншими селами Лозівщини була звільнена від окупантів.[7]
12 червня2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області», увійшло до складу Лозівської міської громади.[10]
Під час колективізації селяни Братолюбівки та Софіївки утворили спільний ТСОЗ.[12]
Під час суцільної колективізації мешканці сел Братолюбівка, Михайлівка, Сосипатрівка (Довгове) та Настасівка об'єдналися в колгосп «Радянське село». Через деякий час його розукрупнили на чотири окремі господарства і у Братолюбівці було утворено колгосп імені Будьонного.[13] У грудні 1950 року він разом з іншими колгоспами Михайлівської сільради був приєднаний до катеринівського колгоспу ім. Орджонікідзе.[14]
У даний час землі колишнього к-пу ім. Орджонікідзе обробляє ПОСП «Агросвіт».[15]
Особи
Передовики сільськогосподарського виробництва
Семеренко Андрій Андрійович — фронтовик, артилерист, після війни — голова колгоспу імені Будьонного. Після приєднання господарства до к-пу імені Орджонікідзе працював бригадиром четвертої рільничої (комплексної) бригади, згодом завідувачем молочно-товарної ферми № 4 — однієї з кращих ферм у господарстві. Нагороджений медаллю «За трудову доблесть» (1962) і Малою срібною медаллю ВДНГ (Всесоюзної виставки досягнень народного господарства) 1956 року.[16]
Середа Раїса Григорівна — доярка к-пу ім. Орджонікідзе, у 1981 році нагороджена медаллю «За трудову відзнаку».[17]
↑Список населенных мест Павлоградского уезда Екатеринославской губернии с приложением карты. Издание Екатеринослав. губ. земской управы. — Екатеринослав: Тип. губ. земства, 1911. — 48 с. — с.12-13
↑[нрзб.] // Южный край. — 1913. — 18 жовт. — 8 c. — C.1
↑Описание населенных мест Екатеринославской губернии (на 1-е января 1925 г.) [Текст]. / Издание губисполкома. — Екатеринослав: Типо-Литография Екатерининской ж. д., 1925. — 634.с. — с.494-495
↑Залюднені пункти Харківської округи. Вид. 2-е / Харківський округовий виконавчий комітет. ‒ Х.: Держвидав «Господарство України», 1930. ‒ 97 с. — C.44.
↑Історія рідного краю (Лозівський район)/ Лозівський державний краєзнавчий музей. — Лозова: [б. в.], 1998. — 114 с. — C.36.
↑Укрупнення сільських Рад // Правда Лозівщини. — 1954. — 19 серп. — 4 с. — С.1
↑Рішення Лозівської міської ради Харківської області від 31.08.2018 № 993 «Про утворення старостинських округів Лозівської міської ради Харківської області» зі змінами від 20.12.18 № 1249, 29.03.19 № 1452.
↑Наша спадщина: сторінками історії Лозівщини. — Лозова: ПП Плотников, 2008. — 36 с. — C.13
↑Козороз О. Г. Орджонікідзевцям — 90. Віхи історії (початок) // Голос Лозівщини. — 2019. — 25 жовт. — с.3
↑Козороз О. Г. Орджонікідзевцям — 90. Віхи історії (продовження) // Голос Лозівщини. — 2019. — 1 лист. — с.3
↑Козороз О. Г. Гордість Лозівщини — моя Катеринівка (події, люди, долі). — Х. : Финарт, 2014. — 416 с. — ISBN 978-617-7211-33-3. — С.145-146, 193, 228.
↑Козороз О. Г. Гордість Лозівщини — моя Катеринівка (події, люди, долі). — Х. : Финарт, 2014. — 416 с. — ISBN 978-617-7211-33-3. — С.227.