Блакитний потік

Блакитний потік
Країна	Росія і  Туреччина
У межах природно-географічного об'єкта	Чорне море
Вартість	3 200 000 000 $
Оператор	Газпром, BOTAŞ^d і Blue Stream Pipeline B.V.^d
Дата/час прийняття в експлуатацію	2003
Довжина або відстань	1213 км
Блакитний потік у Вікісховищі

Існуючі та плановані російські газопроводи в Європу

Компресорна станція «Берегова», вид з моря; видно просіку, в якій знаходиться закопаний газопровід

Компресорна станція «Берегова»

«Блакитний потік» — газопровід між Росією і Туреччиною, прокладений по дну Чорного моря.

Загальні дані

Загальна протяжність газопроводу - 1213 км, з них:

• сухопутна ділянка на російській стороні від міста Ізобільний Ставропольського краю до села Архипо-Осиповка Краснодарського краю на узбережжі Чорного моря довжиною 373 км;
• морська ділянка від Архипо-Осиповки до терміналу «Дурусу», розташованого в 60 км від міста Самсун (Туреччина) довжиною 396 км;
• сухопутна ділянка на турецькій стороні від міста Самсун до міста Анкара довжиною 444 км.

Діаметр труби газопроводу: рівнинна частина сухопутної ділянки - 1400 мм, гірська частина сухопутної ділянки - 1200 мм, морська ділянка - 610 мм.

Ресурс для проекту подали по трубопроводу Починки – Ізобільний. В 2016-му компресорну станцію Коренівська на трубопроводі Писарівка – Анапа сполучили перемичкою з компресорною станцією Кубанська газопроводу Блакитний потік, що дозволило створити для останнього додаткову ресурсну базу.[1]

Від російської ділянки Блакитного потоку отримують живлення газопровід Джубга – Сочі та Джубгинська ТЕС.

Будівництво

Трубопровід «Блакитний потік» був побудований в рамках російсько-турецької угоди від 1997, за якою Росія повинна поставити до Туреччини 364 500 000 000 куб. м газу в 2000 - 2025 рр. У 1999 році був підписаний Протокол про взаємне застосування сторонами пільгового податкового режиму до проекту «Блакитний потік»[2]. Витрати на будівництво склали $ 3,2 млрд. Будівництво здійснювалось російсько-італійською компанією «Блю стрим пайплаін компані Б. В.», якою в рівних частках володіли «Газпром» і італійська Eni. Зараз ця компанія виступає власником морської ділянки газопроводу, включаючи компресорну станцію «Берегова» в Архипо-Йосипівці (найбільш потужну у світі).

Контракт на поставку газу з турецькою стороною було складено за принципом «take or pay» (у разі невибору запланованих обсягів поставок Туреччина повинна була сплатити весь запланований обсяг). Планувалося, що в 2010 газопровід вийде на повну потужність (16 млрд м³ газу на рік). Існували плани будівництва продовження газопроводу в Ізраїль, Італію, а також розширення потужності «труби» в 2 рази - до 32 млрд м³ на рік.

Експлуатація

Комерційні поставки російського природного газу по «Блакитному потоку» до Туреччини почалися в лютому 2003 року [3].

Пропускна спроможність першої черги становить 16 млрд м³[4][5].

Відповідно до контракту Росія в 2003 році повинна була поставити до Туреччини 2 млрд м³ газу, в 2004 році - 4 млрд м³, і далі до 2010 року поставки повинні були збільшуватися на 2 млрд м³ щорічно - до 16 млрд м³ газу на рік[6][7].

У 2003 по «Блакитному потоку» в Туреччину поставлено 2 млрд м³ газу[3], 2004 - 3,2 [2] млрд м³, 2005 - 5 млрд м³, 2006 - 7,5 млрд м³[5], 2007 - 9,5 [7] млрд м³, 2008 - 10,1, 2010 - 12.

Оператори «Блакитного потоку» - «Газпром експорт» і турецька Botaş.

Див. також

• Білий потік (газогін)
• Турецький потік

Джерела

1. Южно-Европейский газопровод (ГТС Южный коридор) участок «Писаревка – Анапа» - Что такое Южно-Европейский газопровод (ГТС Южный коридор) участок «Писаревка – Анапа»? - Техническая Библиотека Neftegaz.RU. neftegaz.ru. Архів оригіналу за 8 січня 2022. Процитовано 8 січня 2022.
2. rosvesty.ru, «Голубой поток»: мифы и реальность. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 28 грудня 2012.
3. novopol.ru, «Второе открытие „Голубого потока“», 18 ноября 2005^[недоступне посилання з травня 2019]
4. «Ведомости», «Голубой поток дотянется до Израиля и Италии», 18.11.2005. Архів оригіналу за 22.12.2014. Процитовано 28.12.2012.
5. «РБК daily», «Турция боится отказа», 07 августа 2007
6. Европа спасла «Голубой поток», ng.ru, 2003-07-31. Архів оригіналу за 3 липня 2017. Процитовано 28 грудня 2012.
7. Газопровод «Голубой поток». Справка [Архівовано 21 лютого 2009 у Wayback Machine.], rian.ru, 30/01/2009