Битва за Кіоджу (1379—1380)
Битва за Кіоджу — битва між венеційським і генуезьким флотами у Венеційській лагуні біля міста Кіоджа в сучасній Італії, що відбувалась під час війни Кіоджи в 1379—1380 роках і завершилася 24 червня 1380 року перемогою венеційців[4]. Генуезці під командуванням адмірала П'єтро Доріа захопили маленький рибальський порт у серпні 1379 року[4]. Порт не мав важливого значення, але його розташування на вході у Венеційську лагуну створювало значну загрозу самій Венеції. Венеційський флот на чолі з Веттором Пізані та дожем Андреа Контаріні, якому дуже вчасно прийшла зі сходу на допомогу флотилія на чолі з Карло Дзено зумів заблокувати генуезький флот у Кіоджі[4][5]. Врешті у червні 1380 року венеційці захопили Кіоджу, знищили генуезький флот, що потрапив у Кіоджі в пастку і переломили хід війни на свою користь. Мирний договір, підписаний у 1381 році в Турині, не надавав формальної переваги Генуї чи Венеції, але він означав кінець їх тривалої конкуренції: генуезьке судноплавство не було помічено в Адріатичному морі після битви за Кіоджу[6][5]. Цей бій також був значущим за технологіями, які використовували комбатанти[7]. ПередумовиДо XIV сторіччя міжрегіональна торгівля значно зросла, чому частково сприяли вдосконалені навігаційні та морські технології, а також крах Візантійської імперії[5]. Північноіталійські міста Генуя та Венеція мали хороші можливості для розвитку цієї торгівлі, яка простягалася на схід через Середземне море до Константинополя, Близького Сходу та Чорного моря, а також на північ через Гібралтарську протоку до Балтійського моря[5][8]. Звичайні товари, якими торгували в регіоні, включали ліс, метали, зброю, рабів, сіль, прянощі та зерно[8]. Зерно з Чорноморського регіону ставало все більш важливим для прогодування зростаючого міського населення міст-держав і підтримки зростаючого військово-морського купецького класу, причому більшість імпорту зерна надходила через генуезькі порти Каффа в Криму та Хіос у східній частині Егейського моря[8]. Протягом цього періоду як Генуя, так і Венеція все більше закріплювалися в торгівлі, створюючи значні військово-морські сили для захисту своїх інтересів і борючись за домінування в торгівлі в серії спорадичних воєн, кульмінацією яких була Кіоджа[5]. Четверта венеційсько-генуезька війнаЗ 1372 року Венеція і Генуя разом зі своїми союзниками брали участь у війні Кіоджи, четвертій венеційсько-генуезькій війні[5]. У 1378 році, коли розгорнулися повномасштабні військові дії, венеційський адмірал Веттор Пізані був відправлений з флотом із 14 галер атакувати генуезькі води[9]. Варто зазначити, що під час війни за Кіоджу розміри флоту обох сторін були відносно невеликими порівняно з попередніми венеційсько-генуезькими війнами[9]. Це свідчить про те, що чума та загальний спад середини XIV століття послабили обидва міста[9]. Після кількох помірно успішних кампаній, Пізані попросив уряд надати йому дзвіл повернутися додому, щоб переобладнати свої кораблі, але венеційське керівництво йому відмовило[9]. Йому було наказано зимувати в Істрії біля міста Пола (сучасна Пула в Хорватії)[9]. Там він потрапив у пастку під час нападу більш чисельного генуезького флоту і більшість венеційської флотилії Пізані було знищено[9]. Генуезці використали свою перевагу та направили свої сили до Венеції, спалюючи міста та захоплюючи кораблі, коли вони йшли вздовж Лідо[9]. У серпні 1379 року вони разом із союзними силами з Падуї увійшли у Венеційську лагуну та захопили невеликий порт Кіоджа, зовсім неподалік від самої Венеції[9]. БитваПісля втрати Кіоджи Венеція звернулась до генуезців з пропозицією почати мирні переговори, але вони відповіли, що зроблять це лише після того, як «приборкують коней Сан-Марко».[9] Очевидно, вони мали намір напасти на Венецію, але вирішили захиститися в Кіоджі, боячись пройти лагуною[6]. Венеція відповіла мобілізацією всіх ресурсів, які могла зібрати, використовуючи примусові позики та масовий призов, щоб зібрати й озброїти військо з 34 галер[9]. Пізані, який був ув'язнений за нищівну поразку під Полою, був звільнений після того, як натовпи вийшли на вулиці з вимогою повернути його до командування[6]. Цого було призначено виконавчим офіцером при самому дожі, який прийняв командування як генерал-капітан[9]. Після підготовки новобранців, які були в основному майстрами, новий флот виконав план Пізані перетворити генуезців, які облягали, на обложених[9]. У ніч на 22 грудня венеційські війська потопили баржі, навантажені камінням, у каналах і каналах, що вели до лагуни, блокуючи лінії постачання та втечу генуезців, які окупували Кьоджію[9]. Венеційським кораблям легше проходити меншими каналами, тому вони блокували більші, використовуючи невеликі сухопутні війська в Кьоджа, щоб відволікти їхню роботу[6]. Венеційці провели наступні п'ять місяців, намагаючись захистити бар'єри від нападів генуезців, у той час як запаси генуезців скорочувалися[9]. Карло Дзено, який використовував свою силу з 14 добре обладнаних галер для захоплення незахищених генуезьких кораблів на сході, прибув у січні, значно підкріпивши зусилля венеційців[9]. Поступово вони захистили кожен вхід до лагуни[9]. Генуезці надіслали підкріплення на допомогу своїм військам у Кіоджі, але венеційці не пропустили їх повз свої бар'єри, завадивши їм вступити в бій і розділити генуезьку силу[9]. Після того, як голодуючі генуезці в Кіоджі безуспішно намагалися підкупити венеційських найманців, вони здалися 24 червня 1380 року[9]. Незважаючи на перемогу під Кіоджою, венеційцям довелося воювати з рештою генуезьких сил аж до укладення Туринського миру в 1381 році[9]. ТехнологіїНа час битви за Кіоджу основним бойовим судном у Середземному морі були галери, хоча вони також все частіше використовувалися і як торгові судна[10]. Конструкція галери ефективно збалансувала вантажопідйомність і швидкість, в результаті чого вийшов корабель, який добре підходив для багатьох цілей[10]. Галери були основними військовими кораблями, які використовувалися під час битви, за винятком навантажених камінням барж, потоплених Венецією, щоб заблокувати входи і виходи з венеційської лагуни. Битва за Кіоджу заслуговує на додаткову увагу, оскільки під час неї було перше зафіксоване використання корабельної порохової зброї в боях у Європі[7]. Венеційці, які вже використовували порохові облогові гармати на суші, встановили невеликі бомбарди на багатьох своїх галерах, щоб утримати генуезьку армію в оточенні в Кіоджі[7]. Хоча про цю зброю мало що відомо, відомо, що вона не використовувалася під час боїв кораблів між собою[7]. Зброя була надто неточною, щоб використовувати її проти інших кораблів, натомість її використовували для бомбардування ворожих стін і укріплень[7]. Генуезький полководець П'єтро Доріа загинув у результаті руйнування фортифікації, в яку влучило ядро, випущене з венеційської галери[9]. НаслідкиЗа Туринським миром Венеція зробила кілька поступок генуезцям, включаючи Тенедос, початкове джерело суперечок у війні[6][9]. Тим не менш, генуезці припинили свої військові та торгові набіги на більшу частину Середземномор'я, можливо, в результаті їхньої поразки в поєднанні з боргами та внутрішніми громадськими заворушеннями[11]. Венеція також залишилася з великими боргами, але повільно виповзала з них протягом наступних кількох десятиліть[9]. Фернан Бродель покладає кінець спорадичним війнам між двома ранніми морськими імперіями в результаті економічного скорочення XIV століття: «Можливо, відповідь полягає в тому, що лише тривале процвітання та зростаюча хвиля торгівлі зробили можливим потурати для так довго в битвах, які були жорстокими, але врешті не смертельними. . . І великі, і малі війни стали надто дорогою розкішшю. Мирне співіснування має стати правилом»[12]. Залишившись в результати війни Кіоджи без потужних ворогів, Венеція розширила свою владу вздовж обох адріатичних берегів та розмістила на острові Корфу свій флот для охорони Адріатики від входу ворожих кораблів[11]. Венеційці посилили свій торговий вплив на грецький Пелопоннес і значно поширилися вглиб країни[11]. До 1400 року у Венеції було 3000 кораблів, а з загального населення міста у 200 000 чоловік біля 38 000 були моряками[13]. Венеційська система морського економічного домінування продовжувала використовуватись навіть після занепаду самої Венеції, прикладом чого може бути пізніше домінування Португалії в морях навколо Африки та Азії[14]. Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
