|
Биковський Лев Устимович
Лев Устимович (Юстимович) Биковський (нар. 10 (23) квітня 1895, Вільховець — 11 січня 1992, Денвер) — український бібліограф, книгознавець, бібліотекознавець, геополітик, історик, журналіст та мемуарист. БіографіяРанні рокиНародився 10 (23 квітня) 1895 року в селі Вільховець, нині Звенигородського району Черкаської області, Україна (за адмінподілом Російської імперії, Звенигородського повіту Київської губернії) у сім'ї лісничого у маєтку графів Потоцьких, охрещений 25 квітня у Троїцькій церкві Вільхівця. По батькові польського, по матері українського походження. З 27 серпня 1905 до 31 травня 1912 навчався у Звенигородській комерційній школі, закінчив зі срібною медаллю та званнями особистого почесного громадянина та кандидата комерції. З 1 вересня 1912 до 5 вересня 1914 навчався на металургічному факультеті Політехнічного, з вересня 1914 до травня 1915 — Лісового інститутів у Санкт-Петербурзі. У жовтні 1912 р. безуспішно намагався отримати стипендію від дирекції маєтку, де служив батько. Брав активну участь у діяльності української студентської громади. У травні 1915 відрахований з Інституту за неуспішність, працював кресляром.[1]  З грудня 1915 по січень 1916 відбував службу десятником військово-шляхового відділу МВС в тилових районах Північного фронту. 31 cічня 1916 покликаний в армію, до листопада 1917 служив на російсько-османському фронті техніком-інженером. Став одним із організаторів української громади у Трапезунді (нині місто Трабзон, Туреччина), там же надрукував свої перші статті. Визвольні змаганняЗ січня 1918 року урядовець МЗС у Києві, книгар у видавничому товаристві «Друкар». З осені 1919 до травня 1920 року працював другим помічником бібліотекаря в Українському державному Кам'янець-Подільському університеті (нині Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка) та одночасно наприкінці 1919-го — початку 1920 року навчався в університеті.[2] В 1920—1921 роках працював у Всенародній Національній) бібліотеці України. Відданий ідеї створення НБУ, присвятив цій темі понад 20 статей (1919—1972). Був першим редактором журналу «Хроніки», що його видавала НБУ. Книгознавча діяльність Биковського була схвально оцінена в працях Ю. Меженка, Д. Балики, М. Ясинського 1920-х років. Зиму 1920/1921 провів у селі Лозуватка на Звенигородщині (нині село Шполянського району Черкаської області), видавав Літопис громадської бібліотеки Лозуватського товариства «Просвіта». Перша еміграціяЗ осені 1921 року на еміграції в Польщі, де в 1921—1922 роках навчався на філософському факультеті Варшавського університету і закінчив курси бібліотекознавства при Варшавській публічній бібліотеці. З кінця 1922 року в Чехословаччині, вчився на економічно-кооперативному факультеті Української господарської академії в Подєбрадах, був учнем чеського книгознавця Л. Жівного, розвинув теорію засади бібліології. У Подєбрадах жив у пансіоні "U Krále Jiřího", кім. 42. В 1927 році отримав диплом інженера-економіста. Працював в установах, пов'язаних з книговидавництвом; підготував до друку (як автор і редактор) три збірники Українського книгознавства, видав шість праць з теорії та практики книгознавства. В 1930-ті роки в Україні його ім'я як представника ворожих емігрантських сил було вилучено з обігу, а книжки опинилися в спецфондах. Постать Биковського та його науковий доробок умисно замовчувались.[3] Перебування в Польщі (1928 — осінь 1944) стало головним періодом в науково-дослідницькій, бібліологічній праці Биковського. Понад 16 років працював у Варшавській міській публічній бібліотеці, спочатку завідувачем відділом комплектування, в 1942—1944 роках її директором, викладав на Вищих курсах бібліотекознавства. Разом з Юрієм Липою організував Український Чорноморський інститут, а згодом сприяв створенню Суходолового та Океанічного інститутів. З січня 1945 року в Німеччині, у різних таборах для переміщених осіб; пізніше займався журналістською працею, перевидав ряд своїх книгознавчих праць, брав участь у розбудові Української вільної академії наук, в якій очолив книгознавчу комісію. Друга еміграціяВлітку 1949 року емігрував до США. В Нью-Йорку був членом управи УВАН у США, секретарем книгознавчої секції і Чорноморської комісії (пізніше — заступником голови). 1954 року переїхав до Денвера, працював у місцевій публічній бібліотеці, був незмінним секретарем Денверської групи УВАН, відновив разом з Любомиром Винаром діяльність Українського бібліологічного інституту. З 1963 року співробітник журналу «Український Історик», один із членів-засновників Українського історичного товариства. Публікував нові дослідження книгознавчої тематики і численні спогади. В 1971 році Биковському було присвоєно ступінь доцента в галузі книгознавства. Друкувався у виданнях УВАН, Інституту Дослідів Волині, УТГІ та інших, як журналіст — в українській пресі США, Канади і Європи. Помер 11 січня 1992 року у Денвері. 1995 року в Києві з нагоди його 100-річчя відбулася науково-практична коференція, а 5 жовтня в урочищі Привороття Черкаської області встановлено пам'ятний камінь на згадку проо видатного науковця та палкого українського патріота[4]. У 1997 році за фінансової підтримки дружини Л. Биковського було перевидано бібліографію «У службах українській книжці», яку мали отримати всі наукові, обласні та університетські бібліотеки. В 1999 році завдяки зусиллям Н. Солонської була видана праця «Книгодрукування на Вкраїні». Наукова діяльністьТворчий доробок Биковського містить понад 530 праць з питань книгознавства, бібліотекознавства. В Україні доробок Л. Биковського представлений частково. Найбільші за чисельність колекції його публікацій зберігаються в Державній науковій архівній бібліотеці та Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського (НБУВ). Биковський — один з перших бібліотекарів Національної бібліотеки України. Він є автором першої «Бібліотековіани НБУ» та близько 20 публікацій про початок діяльності Бібліотеки. Також брав участь у розбудові наукової бібліотеки Кам'янець-Подільського державного українського університету, заснованого гетьманом П. Скоропадським. Одним з перших серед українських науковців почав дослідження діяльності зарубіжних книгознавців. У «Бюлетені Варшавської публічної бібліотеки» друкує біографічні довідки та список основних праць польських, словацьких та чеських бібліографів. Також брав активну участь у науковому русі України, співпрацював із співробітниками Українського наукового інституту, церковними діячами, політиками: Ю. Липою, І. Огієнком, В. Дорошенком, Є. Пеленським. Бібліографія залишалася улюбленою справою Биковського до кінця життя. Він є автором низки бібліографій і біографічних матеріалів про діячів української науки та культури: мистецтвознавця К. Широцького, поета Степана Рудницького, письменника Ю. Липу, відомого вченого в галузі сільського господарства М. Ветухова. ПраціТворчу спадщину Биковського складають понад 450 наукових праць, рецензій та інше. Серед них:
Пам'ять
Примітки
Література
|
||||||||||||||||||
