|
Берґенгейм Едвард Фердинанд
Берґенгейм Едвард Фердинанд, барон (у російському написанні Едуард Едуардович Бергенгейм, швед. Edward Ferdinand Bergenheim, 29 січня 1844, Або, Фінляндія — 28 березня 1893, Харків[1]) — харківський промисловець. Творець Харківського заводу з виробництва теракотових і керамічних виробів, першого на підконтрольній Російській імперії території України. З 1879 року — барон Великого князівства Фінляндського. БіографіяНародився Едвард Фердинанд 29 січня 1844 року, в місті Або (Велике князівство Фінляндське) в сім'ї архієпископа Або Едварда Берґенгейма (1798—1884), голови євангелично-лютеранської церкви Фінляндії у 1850—1884 роках та Олександрини Берґенгейм (Брюн). У червні 1863 року закінчив з відзнакою Фінляндський кадетський корпус в Фрідріхсгамі (нині Гаміна). 1869 року пройшов повний курс, з додатковим відділенням, інженерної академії. У 1870 році вступив до Товариства Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. А вже 1876 року заснував у Харкові завод барона Берґенгейма, що виробляв керамічні плитки й кахлі, а також вогнетривку цеглу. 17 березня 1878 року Едвард Фердинанд Берґенгейм одружився з Емілією Елізабет Екестуббе. У родині було двоє дітей Аксель Едвард Емануель (1885—1920, у російському написанні Олексій Едуардович) і Дорді Елізабет Аделаїда (1893—1975, у російському написанні Доротея Едуардівна, шлюбне прізвище — Сундблом). Імператорським указом, від 1(13) квітня 1879 року син архієпископа Абоського — інженер-капітан Едуард-Фердинанд Едуардович Берґенгейм зведений, з низхідним його потомством, в баронську гідність Великого Князівства Фінляндського. Його рід внесений, в 1888 році, в матрикул Лицарського Дому Великого Князівства Фінляндського, в число родів баронських, № 54. У 1882 році був зачислений у запас по інженерному корпусу і направлений виконавцем робіт на будівництво Кренчуцько-Роменської залізниці. У 1887 — 1891 році Едвард Фердинанд Берґенгейм був гласним Харківської міської думи. 11 лютого 1891 року Едварда Фердинанда Берґенгейма було звільнено з запасу армії у чині генерал-майора з мундиром і пенсією. Едвард Фердинанд Берґенгейм помер у Харкові 28 березня 1893 року. Прах перевезено до його рідного міста Турку, де поховано на міському кладовищі[1]. Дочка народила йому онуків Гільдегард Сванбет, Бриту Петерсон, Марту Фірвал та Дан Санднблом. Завод керамічних виробів Ще працюючи на будівництві залізниці на території Харківської губернії, Берґенгейм мав можливість, ознайомитись з багатими покладами глини Донбасу. У 1876 році Берґенгейм почав будівництво в районі Залопань у Харкові заводу з виробництва теракотових та інших глиняних виробів, це підприємство було першим таким виробництвом на підконтрольній Російській імперії території України й одним з найбільших у всій імперії. З 1887 року, було освоєно виробництво керамічних каналізаційних труб. 16 січня 1891 року створено «Товариство з виробництва вогнетривкої цегли, гончарних виробів барона Е. Е. Берґенгейма»[2], зі статутним капіталом 500 000 карбованців. З 1892 року на заводі налагоджено виробництво вогне- та кислототривких плиток для підлог та тротуарів. З 1893 року припинено виробництво пічних кахлів та черепиці. У Харкові продукція заводу використовувалася при будівництві ряду корпусів паротягобудівного заводу, паротягоремонтного і вагоноремонтного підприємств. Підлоги Благовіщенського собору, Казанської церкви (Лиса Гора), Іоано-Усікновенського храму, Гольбергівської церкви викладені плиткою Берґенгейма. Так само вироби заводу барона Берґенгейма, використовувалися при будівництві багатьох приватних будинків Харкова. 16 червня 1903 року на заводі сталася сильна пожежа.
У 1909 році «Товариство Е. Е. Берґенгейма» мало капітал який оцінювався у 152 400 карбованців. Завод розміщувався за адресою вулиця Кузинська, 3 (сучасна вулиця Озерянська, Кузинська тепер розпочинається після мосту), правління Товариства розташовувалося у власному прибутковому будинку за адресою вулиця Малопанасівська, 35 (сучасна вулиця Мала Панасівська)[3]. Його звели у 1910-х роках, ймовірно, за проєктом Віктора Величка. Частина будівель заводу вціліла, деякі з них перебудовані у радянські роки, а що вціліли, нині демонтуються[4]. Будинок товариства зберігся разом з оригінальними воротами, але не є пам'яткою архітектури чи історії[5]. Нині в ньому розміщується Дорожня клінічна лікарня Південної залізниці, а саму споруду часто називають «Будинок Берґенгейма». Вироби Берґенгейма крім Харкова були знамениті по всій імперії, вони застосовувалися при будівництві таких будинків як Лівадійський палац (Лівадія), «Будинок із химерами» (Київ), залізничні вокзали в Москві. Так само безліч особняків, прибуткових та казених будівель по всій території Російської імперії облицьовані плиткою зі штампами «барон Берґенгейм». За радянських часів завод було націоналізовано. Він отримав назву «Керамічний завод 8-ї річниці Жовтня». У Харкові в 2003 році створено Музей керамічної плитки та сантехніки в якому представлена велика експозиція продукції заводу Берґенгейма, в тому числі коврово-візерункових покриттів для підлоги, плит для мощення тротуарів, вогнетривкої цегли. На фасаді будинку на вулиці Майка Йогансена, 12 під охоронною табличкою вмонтовано плитку з клеймом заводу. Навесні 2024 року розпочато демонтаж будівель заводу, зведених у 1890 році за проєктом Едварда Фердинанда Берґенгейма[1]. У червні того ж року почато підготовку документації щодо надання будівлям охоронного статусу. Станом на жовтень 2024 року будівлі не мають охоронного статусу і вже частково розібрані.
Особисте життяПрофесор Харківського університету Г. І. Лагермарк, який близько знав Берґенгейма згадував:
У 1887 році до Берґенгейма, у Харків, приїхав його племінник Карл Густав Маннергейм, майбутній, російський та фінський генерал, маршал, президент Фінляндії, «батько сучасної Фінляндії». У зв'язку з вступом до Миколаївського кавалерійського училища, йому було потрібно добре знання російської мови. Берґенгейм підшукав йому вчителя, імперського ротмістра Сухіна, який вчив юного Карла Густава російській мові, а також показав життя армійського офіцера в Російській армії. Цей період чітко відображено в мемуарах Маннергейма, а також висвітлено його біографами.
Примітки
Посилання
Джерела та література
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
