Бердичівський пивоварний завод
ТОВ «Бердичівський пивоварний завод» — підприємство харчової промисловості України, зайняте у сфері виробництва та збуту продукції броварства. Розташоване у місті Бердичеві Житомирської області. ІсторіяЗаснуванняПерші згадки про броварське виробництво у Бердичеві, який на той час входив до Волинської губернії, датуються 1798 роком.[2] Історія ж броварного виробництва на вулиці Білопільській (нині вул. Європейська) бере свій початок у 1861 році, коли чеській колоніст Станіслав Емануїлович Чеп придбав на ній ділянку землі та збудував пивоварний завод, до складу якого увійшли виробничі цехи та артезіанська свердловина. Броварня стала четвертим підприємством цього профілю у місті.[3] Радянський періодЗначне розширення виробничих потужностей на пивоварному заводі відбулося ще за довоєнних п'ятирічок. У 1962 році на базі підприємства збудовано перший у СРСР цех хмелевих екстрактів потужністю 160—180 т на рік. За впровадження хмелевих екстрактів та застосування їх у виробництві у 1975 році Бердичівському пивзаводу було надано статус «експериментального».[2] Після 1991 рокуЗ початком процесу роздержавлення Бердичівський пивзавод було реорганізовано в орендне підприємство, а 1 березня 1995 року підприємство було приватизоване з утворенням на його базі відкритого акціонерного товариства.[1] З метою підвищення якості та збільшення обсягів виробництва на підприємстві проведено низку реконструкцій. Збут орієнтований у першу чергу на регіональний ринок Житомирщини. Продукція ТОВ «Бердичівський пивоварний завод» позиціонується як «живе» пиво, в маркетингових матеріалах підкреслюється, що жоден з сортів броварні не містить консервантів. Утім, як зазначає українська пивна експертка та сертифікована суддя Лана Світанкова, «у середовищі крафтових пивоварів та експертів пивоварного ринку вислів „живе пиво“ давно вважається дурним тоном»[4]. 4 вересня 2021 року з нагоди 160-річчя заводу пройшло Свято пива з насиченою розважальною програмою.[5] Асортимент продукції
Галерея пива
Нагороди![]()
Примітки
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia