Бах Олексій Миколайович

Бах Олексій Миколайович
рос. Алексей Николаевич Бах Редагувати інформацію у Вікіданих
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився5 (17) березня 1857 Редагувати інформацію у Вікіданих
Золотоноша, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер13 травня 1946(1946-05-13)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих (89 років)
Москва, СРСР[1]
ПохованняНоводівичий цвинтар Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
 СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьхімік, політик, біохімік
Галузьбіохімія Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий завдякибіохімія Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materКНУ імені Тараса Шевченка Редагувати інформацію у Вікіданих і Імператорський університет Святого Володимира Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовросійська Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладBach Institute of Biochemistry RASd[2] Редагувати інформацію у Вікіданих, Timiryazev Institute of Plant Physiologyd[2] Редагувати інформацію у Вікіданих і Науково-дослідний фізико-хімічний інститут ім. Льва Карпова Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоАкадемія наук СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих, Всеросійський центральний виконавчий комітет Редагувати інформацію у Вікіданих, Леопольдина Редагувати інформацію у Вікіданих і Російська академія наук[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Посададепутат Верховної ради СРСР[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора
Сталінська премія

Олексі́й Микола́йович Бах (нар. 17 березня 1857, Золотоноша — †13 травня 1946) — український хімік і біохімік, академік АН СРСР1929 р). Громадський діяч, академік1929), Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання.

Біографія

Закінчив Другу київську гімназію. Навчався у Київському університеті (1875—1878), але був виключений за участь у політичних виступах студентів. За участь у революційному русі перебував на засланні (1878—1881); після повернення продовжував революційну діяльність як член партії «Народна воля». Автор широко відомої свого часу популярної книжки «Цар-голод» (1883). У 1885 році після розгрому «Народної волі» виїхав за кордон. Займався науковою роботою у Колеж дю Франс у Парижі (1890). Згодом працював у США (1891—1892), у 1894 році переїхав у Женеву і влаштував хімічну лабораторію у власній квартирі. Розробив теорію повільного окислення у тваринних і рослинних організмах (1897). Був головою Товариства фізичних та природничих наук у Женеві (1916), почесним доктором Лозаннського університету (1917). Повернувся на Батьківщину у 1917 році.

У 1918 році організував хімічну лабораторію у Москві, перетворену згодом у Хімічний інститут ім. Я. Карпова, директором якого був до кінця життя.

У 1935 році заснував Інститут біохімії АН СРСР і був його директором до 1946 року.

Олексій Миколайович Бах по праву вважається засновником широковідомої школи біохімії. Його основні наукові роботи присвячені вивченню хімізму асиміляції вуглецю зеленими рослинами, проблеми окислювальних процесів в живій клітині, вченню про ферменти. Вчений пояснив хімізм процесу асиміляції вуглекислого газу хлорофільними рослинами з утворенням цукру тим, що в основі цього процесу лежить реакція, яка відбувається за рахунок елементів води. О. М. Бах прийшов до висновку, що перекиси грають винятково важливу роль і у процесі дихання, на основі чого він створив перекисну теорію.

Праці

Теоретичні праці Баха про ферменти стали науковою основою розвитку соціалістичної харчової промисловості.

Бах був ініціатором створення Фізико-хімічного інституту ім. Карпова, Біохімічного інституту Наркомздоров'я СРСР та Інституту біохімії АН СРСР.

Відзнаки і нагороди

Нагороджений 4 орденами Леніна. Сталінська премія, 1941. Його ім'я присвоєне Інституту біохімії АН СРСР.

Примітки

Джерела

Література

  • Бах Л. А., Опарин А. И. Алексей Николаевич Бах. М., 1957.
  • Бах Олексій Миколайович // Бурій В. Мій край: система роботи з хімії краєзнавчо-екологічного змісту / Валерій Бурій // Хімія. — К.: Шкільний світ. — 2006. — № 5. — С. 23.