Бандера Андрій Степанович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бандера.
Андрій Бандера
Народився16 травня 1946(1946-05-16)
Мюнхен, Бізонія
Помер19 липня 1984(1984-07-19) (38 років)
Торонто, Канада
·Гострий інфаркт міокарда
ПохованняПарк-Лон
ПідданствоКанада Канада
Діяльністьгромадський діяч, журналіст
Alma materМанітобський університет, Торонтський університет
БатькоСтепан Бандера
МатиЯрослава Бандера

Андрі́й Степа́нович Банде́ра (16 травня 1946(19460516), Мюнхен, Бізонія — 19 липня 1984, Торонто, Канада) — український громадський діяч в еміграції, журналіст. Син Степана Бандери.

Ранні роки

Народився 16 травня 1946 року в Мюнхені в родині керівника ОУН (б) Степана Бандери та його дружини Ярослави. Мав старшу сестру Наталію та молодшу Олесю. За сприяння батька відвідував табори Спілки української молоді[1].

Після вбивства батька у 1959 році разом із матір'ю та сестрами емігрував до Канади, де родина спершу проживала в доктора Романа Малащука[2]. Тоді ж уперше від матері дізнався про колишню діяльність батька[1].

Освіту здобув у школі в Йорктоні[2], згодом — у Манітобському та Торонтському університетах.

Громадська діяльність

У Канаді Андрій Бандера брав участь у діяльності різних організацій української діаспори. 1960 року вступив до Союзу української молоді, 1965 року — до Товариства української студентської молоді (вийшов у 1975 році). Також входив до Союзу українських студентів Канади. Пізніше долучився до ОУН-р, Української центральної інформаційної служби, Комітету українців Канади, Світового конгресу вільних українців[2].

З 1972 року був членом націоналістичної Ліги визволення України. Працював у редакції її друкованого органу, газети «Гомін України», а з 1977 року був головним редактором англомовного додатку газети «Ukrainian Echo»[3]. Також був членом фундації «Прометей» та Організації українських націоналістів. У Канаді організовував численні акції протесту проти ув'язнення українських дисидентів у Радянській Україні, зокрема щодо справи проти Валентина Мороза. Ініціював 17-денне голодування перед посольством СРСР в Оттаві в знак протесту проти поневолення України[4].

Помер раптово у Торонто 19 липня 1984 року від серцевого нападу[5]. Похований 23 липня того ж року на кладовищі Парк-Лон в одній могилі з матір'ю[5][6].

Родина

Дружину Андрія Бандери звали Маруся Федорій. З нею Андрій зустрівся під час навчання у Вінніпегу в Манітобському університеті, тоді ж одружився. у шлюбі народилося троє дітей[7]:

  • Степан (нар. 1969)[8];
  • Богдана (нар. 1973);
  • Олена (нар. 1977).

2010 року у сина Андрія, Степана, народився син Богдан-Андрій[9].

Примітки

  1. ↑ а б І. Коляда, С. Борчук. Степан Бандера: кохання, родина. Штрихи до портрета: науково-популярний нарис до 110-річчя від дня народження та 60-річчя трагічної загибелі // Історія в рідній школі. — 2019. — Вип. 3. — С. 26-38.
  2. ↑ а б в Перепічка, 2008, с. 44.
  3. ↑ Романів О. М. Гомін України // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 6 : Го — Гю. — 712 с. — ISBN 966-02-3966-1.
  4. ↑ Перепічка, 2008, с. 44—45.
  5. ↑ а б Газета «Свобода» (PDF). 24 липня 1984. Архів оригіналу (PDF) за 7 квітня 2014. Процитовано 2 липня 2023. [Архівовано 2014-04-07 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Andriy Bandera (1946-1984) - Find a Grave... www.findagrave.com (англ.). Процитовано 2 липня 2023.
  7. ↑ Перепічка, 2008, с. 46.
  8. ↑ Степан Бандера - Український тиждень (укр.). 16 листопада 2007. Процитовано 2 липня 2023.
  9. ↑ Рід Бандер продовжився - у провідника ОУН народився правнук. Історична правда. Процитовано 2 липня 2023.

Джерела