Багіров Едуард Ісмаїлович
Едуард Ісмаїлович Багіров (азерб. Eduard İsmayıl oğlu Bağırov; 25 жовтня 1975 — 12 квітня 2023) — російський письменник, кінодраматург, політичний консультант, політтехнолог. БіографіяНародився та до повноліття жив у Туркменістані. В Ашгабаті його призвали до лав збройних сил, але за два місяці він дезертирував до Росії, за його власними словами, він тікав від режиму Сапармурата Ніязова. Від січня 1994 року проживає у Москві. Того ж року його засудили за крадіжку[3][4], відбував покарання в російській в'язниці[4]. Після звільнення приїхав на малу батьківщину матері в Нижньогородській області. Менш ніж за рік повернувся до столиці та зайнявся підприємництвом. 2001 року вступив і впродовж нетривалого часу навчався на юридичному факультеті Московської державної академії водного транспорту[5]. Творчість2002 року Багіров і Сергій Мінаєв заснували літературний портал litprom.ru, у подальшому Багіров став його головним редактором. 2007 року Багіров опублікував роман «Гастарбайтер», що оповідає про пригоди молодого хлопця, який приїхав з Туркменістану підкорювати Москву. Сюжет, як зазначає сам Багіров у передмові до книжки, частково базується на реальних подіях з його життя. Головний герой Євген Алієв їде з Туркменістану, тікає з російської армії, сидить два роки у в'язниці за вокзальну крадіжку, тимчасово осідає в російському містечку Кулебяки, а потім їде до Москви. У столиці Алієв проходить шлях від торгівця цибулею до успішного бізнесмена, паралельно розмірковуючи про жителів міста і всіх актуальних суспільно-політичних питаннях[6]. «Гастарбайтер», що рекламувався у Москві під провокаційним гаслом «Слава Росії!», став популярним і приніс Багірову відомість. Так, у книжковому магазині «Москва» книга входила до двадцяти найпопулярніших, у «Бібліо-Глобусі» посідала третє місце за продажами серед російської белетристики[6]. Наприкінці 2007 року у видавництві «Астрель» вийшла перша збірка прози 30-річних «Литпром.ру». У своїй рецензії Андрій Архангельський охарактеризував книгу фразою «багато лайки, багато болю, „бояццо и смеяццо“», а також відзначив «Університети дитинства» Багірова, назвавши письменника найцікавішим автором збірки. Сюжет оповідання присвячений дитинству письменника та його спробі 1982 року в рідному Туркменістані замовити грамплатівку Бетховена[7]. У листопаді 2008 року було видано другий роман — «Коханці». Книга продовжує сюжетну лінію «Гастарбайтера», водночас вона є абсолютно самостійним твором. Головний герой нової книжки — найкращий друг Євгена Алієва — знайомиться через інтернет з одруженою жінкою з іншого соціального класу. Знайомство переростає на взаємну закоханість, а любовний трикутник по ходу сюжету перетворюється на чотирикутник[8]. 2010 року Едуард Багіров опублікував роман «Ідеаліст», пов'язаний з першими книгами мотивом, але не сюжетно. Герой книги — виходець з української глибинки — Ілля Репін влаштувався до редакції центральної московської газети й далі на хвилі подій, що він висвітлював на київському Майдані, та подальшої Помаранчевої революції стрімко здіймається кар'єрними сходами[9]. 2010 року Багіров заснував сценарне бюро, що дебютувало сценарієм повнометражного художнього фільму «Онегін», зйомки якого планувались 2011 року на студії «Арт Пікчерс» Федора Бондарчука[10]. Також є автором сценарію серіалу «Попіл», що вийшов 2013 року та майбутнього фільму «Бейрут»[11]. 2015 року Багіров повідомляв, що працює над четвертим романом під робочою назвою «Росія-2045»[12]. Як публіциста Багірова характеризує провокаційний стиль у веденні LiveJournal, який він використовує як свій основний майданчик. Агресивні тексти з нетолерантними характеристиками політиків і громадських діячів неодноразово ставали причиною скандалів і конфліктів як у мережі, так і за її межами[10]. Кримінальне переслідування в Молдові24 квітня 2016 року кишинівський суд заочно засудив Едуарда Багірова до п'яти років позбавлення волі. Суд столичного сектору Буюкани погодився зі звинуваченнями, висунутими прокуратурою 2011 року: тоді слідство звинуватило письменника в написанні провокаційних матеріалів до та після парламентських виборів у квітні 2009 року, що нібито спричинили масові заворушення[13]. Органи слідства звинувачували Багірова в тому, що він «активно залучившись до соціального середовища як блогер і письменник і, використовуючи технології маніпулювання масами, взяв активну участь у розробці та реалізації провокаційних заходів, спрямованих на підрив до- і постелекторального процесу»[14]. Максимальне покарання передбачало позбавлення волі терміном на 15 років. Багіров заявив, що не планує подавати апеляцію, оскільки вважає рішення суду «політичним»[13][15]. Акції протесту в центрі Кишинева виникли після оголошення результатів виборів до парламенту, на яких зі значною перевагою перемогу здобували комуністи. Масові виступи, що отримали у ЗМІ назву «Революція твіттера», призвели до заворушень, захоплення будівлі парламенту й адміністрації президента та подальшого перерахунку голосів. У результаті комуністи здобули менше місць. Однак новий парламент не зміг з двох спроб обрати президента й був розпущений. На нових виборах у липні 2009 року комуністи вибороли тільки 45 % і перейшли в опозицію[13]. Едуарда Багірова заарештували в Кишиневі 16 червня 2011 року. За його словами, органи слідства вимагали від нього письмових свідчень проти депутата ПКРП Марка Ткачука[16], який перебував в опозиції до тогочасного в. о. президента Молдови Маріана Лупу. 14 вересня після чергового продовження арешту Едуард Багіров оголосив голодування, що тривало одинадцять днів. 27 вересня посольство РФ у Кишиневі надіслало до Міністерства закордонних справ і європейської інтеграції Молдови ноту протесту, назвавши Багірова «єдиним звинувачуваним» і «заручником внутрішньополітичних розбіжностей»[17]. 30 вересня представник ОБСЄ з питань свободи преси закликала владу Молдови звільнити письменника, відзначивши, що Багірову за три місяці не було висунуто офіційних звинувачень і було проведено лише один офіційний допит за кількох десятків неофіційних зустрічей зі співробітниками прокуратури та служби інформації та безпеки[18]. 5 жовтня питання про арешт Багірова розглядала Державна Дума РФ, що зажадала якнайшвидшого звільнення письменника[16]. 13 жовтня Багіров випустили під домашній арешт, а 18 жовтня той залишив територію Молдови в багажнику авто. Правоохоронні органи країни оголосили письменника в міжнародний розшук[13]; у червні 2013 року «Інтерпол» оголосив про припинення розшукових заходів щодо Багірова[14]. Політична діяльністьБув довіреною особою кандидата в президенти Володимира Путіна на виборах 2012 року[19]. На одній із зустрічей він поставив Путіну питання про корупційні «посадки» в Міністерстві оборони[20]. 2015 року за використання вислову «нещасні хохли» в пості, в якому висловив захоплення високим рейтингом Путіна, його акаунт на тиждень заблокував Facebook. У квітні 2016 року звернувся до Роскомнадзору з проханням видалити сторінку про нього в інтернет-енциклопедії сучасної культури «Луркоморье», обґрунтувавши запит тим, що сайт використовує його персональні дані[21]. Влітку 2016 року скористався «правом на забуття», після чого пошукові системи припинили видавати деякі статті про Багірова та його цитати[22]. На парламентських виборах 2016 року партія «Патріоти Росії» висунула його кандидатом по Тушинському одномандатному виборчому округу № 206 в Москві, де балотувались від КПРФ колишній віцеспікер Держдуми Сергій Бабурін, від «Єдиної Росії» — Геннадій Онищенко, від «Яблука» — депутат Держдуми VI скликання Дмитро Гудков[23]. Саме на протистоянні з Гудковим Багіров планував побудувати свою кампанію[24]. Книги
Примітки
Посилання
|