Бабишкін Олег Кіндратович

Бабишкін Олег Кіндратович
Народився4 листопада 1918(1918-11-04) Редагувати інформацію у Вікіданих
Переяслав, Полтавська губернія, Українська Радянська Соціалістична Республіка[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер29 червня 1991(1991-06-29) (72 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Київ, Українська РСР, СРСР[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняБайкове кладовище Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьмистецтвознавець, літературознавець, викладач університету, літературний критик, кінокритик Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materФілологічний факультет Київського університету[d] (1941) Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьлітературознавство[2], літературна критика[2], кінознавство[d][2], кінокритика[2] і мистецтвознавство[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладІнститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України
Головна редакція УРЕ
КДУ імені Тараса Шевченка Редагувати інформацію у Вікіданих
Вчене званняпрофесор Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий ступіньдоктор філологічних наук[d] (1964)
ЧленствоНаціональна спілка журналістів України
Національна спілка кінематографістів України
Національна спілка письменників України Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяВКП(б) Редагувати інформацію у Вікіданих
Війнанімецько-радянська війна Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня медаль «За відвагу» медаль «За відвагу» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За взяття Будапешта» медаль «За взяття Відня»

Оле́г Кіндра́тович Баби́шкін (псевдонім — Савич Ол.; 4 листопада 1918, Переяслав — 29 червня 1991, Київ) — український радянський літературознавець і мистецтвознавець, доктор філологічних наук з 1963 року, професор з 1967 року. Член Спілки журналістів України і Спілки кінематографістів України з 1968 року, член Спілки письменників України.

Біографія

Народився 4 листопада 1918 року у місті Переяславі (нині Київська область, Україна). Після закінчення восьмирічної школи, у 1933—1935 роках працював швейником на 4-й взуттєвій фабриці у Києві, навчався на робітничому факультеті[3]. Згодом вчився на філологічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка, який закінчив у 1941 році.

З липня 1941 року в Червоній армії[4]. Брав участь у німецько-радянській війні. Пройшов шлях від донських степів до Угорщини й Австрії, був поранений[3]. Член ВКП(б) з 1944 року. За бойові заслуги нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (6 квітня 1985), двома медалями «За відвагу» (22 лютого 1944; 7 травня 1945)[4], медалями «За перемогу над Німеччиною», «За взяття Будапешта», «За взяття Відня»[3].

Упродовж 1945—1960 років працював в Інституті літератури Академії наук УРСР, одночасно у 1946—1948 роках завідував відділом «Літературної газети», у 1948—1949 роках обіймав посаду старшого редактора видавництва «Молодь». У 1960—1965 роках завідував редакцією мистецтва у видавництві «Українська Радянська Енциклопедія». Захистив кандидатську дисертацію; у 1964 році — докторську дисертацію про творчість Лесі Українки (головним опонентом на захисті був Максим Рильський). З 1965 року — професор кафедри історії та теорії журналістики Київського університету; у 1968—1988 роках — професор і завідувач кафедр історії журналістики, теорії й практики радянської преси, літератури та журналістики. Читав історію літератури народів СРСР та курс мистецтвознавства[3].

Помер у Києві 29 червня 1991 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Доробок

Досліджував українську дореволюційну і радянську літературу і літературну критику, проблеми радянського і зарубіжного кіномистецтва. Автор монографій та літературно-критичних нарисів про творчість українських письменників, з питань драматургії та кіномистецтва, зокрема статей про Миколу Бажана, Олександра Довженка, Ігоря Савченка, Івана Кавалерідзе, драматургію Олександра Олеся, кінодраматургію Юрія Збанацького та інших. Окремими виданнями вийшли праці:

  • «Ольга Кобилянська» (1952);
  • «Юрій Яновський» (1957);
  • «Михайло Стельмах» (1961);
  • «Боротьба за реалізм в українській літературі кінця 19 — початку 20 століть» (1961);
  • «Володимир Самійленко» (1963);
  • «Ольга Кобилянська» (1963);
  • «Українська література на екрані» (1966);
  • «Амвросій Бучма в кіно» (1966);
  • «Агатангел Кримський» (1967);
  • «Сучасне кіномистецтво Заходу» (1968);
  • «Олесь Гончар» (1968);
  • «Кіномистецтво сьогодні» (1972);
  • «Радянське багатонаціональне кіномистецтво» (1974);
  • «Кінематограф сучасного Заходу» (1984);
  • «Кіноспадщина Юрія Яновського» (1987);
  • «З вірою в людину» (1987);
  • «Олександр Довженко — публіцист: Літературно-критичний нарис» (1989);
  • «Шевченкова слава» (1989).

Низку праць присвятив життю і творчості Лесі Українки:

  • «Леся Українка в Грузії» (1953);
  • «Леся Українка в боротьбі проти українського буржуазного націоналізму» (1954);
  • «Леся Українка. Життя і творчість» (1955, у співавторстві з Вараварою Курашовою);
  • «Леся Українка в Криму» (1955);
  • «Драматургія Лесі Українки» (1963);
  • «У мандрівку століть. Слово про Лесю Українку» (1971).

Упорядкував збірники спогадів і статей «Олександр Довженко» (1959), «Олександр Довженко про красу» (1968), «Леся Українка про мистецтво» (1966), книгу «Микола Вороний. Театр і драма» (1969). Автор кількох розділів у першому томі «Історії української літератури».

Примітки

  1. ↑ а б колектив авторів Енциклопедія сучасної України — Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — ISBN 966-02-2075-8
  2. ↑ а б в г д Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ а б в г Бабишкін Олег Кіндратович / Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
  4. ↑ а б Бабышкин Олег Кондратьевич / Память народа. (рос.)

Література