Атаргатіс

Атаргатіс
Медіафайли у Вікісховищі

Реверс монети Деметрія III із зображенням Деркето з Ашкелона

Атаргатіс — сирійська богиня, яку почитали в Бамбіку (Едеса) в Месопотамії[1].

Опис

Палестинські води замінили їй лускою шкіру[2]. Образила Афродіту, і та вселила їй любов до смертного, вона народила Семіраміду, від сорому кинулася в озеро і стала рибою[3]. Лукіан згадує її як мати Семіраміди, її зображення в Геліополі у вигляді риби[4].

Поважалася в Північній Сирії, частково у хананеїв і фінікійців, але особливо у филистимлян, де вона була жіночою формою Дагона і, подібно до нього, зображалася з нижньою частиною тіла риби. З цим пов'язувалися легенди про перетворення її на рибу в Ієраполі, а також уявлення про неї, як про божество плідної вологи. Важливим центром поклоніння їй був Аскалон (нині Ашкелон).

Лукіан у своєму трактаті «Про сирійську богиню» наводить опис її храму і обрядів, що проводилися в ньому на її честь. Однак його «Сирійська богиня», тотожна з Деркето, носить риси, запозичені і від фригійської Кібели, і від грецьких божеств, і культ її носить печатку синкретизму.

Імена

• Атаргатида
• Деркето (Δερκετώ)[5]  - грецьке спотворення арамейського імені Астарти - Атаргата (івр. עתרעתה [6]) або Тарата.

Згідно зі Страбоном, її справжнє ім'я Афара, хоча Ктесій називає її Деркето.

Відповідно до античної традиції, Деркетія (Деркето) - «Дочка Вавилона»[7].

Сузір'я

Дехто вважає її сузір'ям Діви[8]. За міфом вона впала з неба біля Бамбіки, і риба, що жила в озері, врятувала її. Риба стала сузір'ям[9]. Породження великої риби стали сузір'ям Риб[10]. Варто згадати, що з ім'ям Деркето пов'язували появу на небі сузір'я «Південна Риба». При храмах богині були священні озера з рибами.

Євгемеризм

За тлумаченням, її ім'я походить від сирійської цариці Гатіди, яка забороняла підданим їсти риб.

Згідно з Ксанфом Лідійським, лідієць Мопс кинув її з сином Іхтієм за жорстокість в Аскалонське озеро, де її з'їли риби[11][12].

За іншими, Атарата - дружина царя Дамаску, чия могила в Дамаску[13].

Примітки

1. Страбон. География XVI 1, 27 (стр.748)
2. Овидий. Метаморфозы. IV, 44.
3. Примечания Ф. А. Петровского в кн. Овидий. Собрание сочинений. СПб, 1994. В 2 т. Т.2. С.501
4. Лукиан. О сирийской богине, 14.
5. Любкер Ф. Реальный словарь классических древностей. М., 2001. В 3 т. Т.3. С.347-348
6. Здесь «ъ» означает резкий гортанный звук айн
7. Любкер Фр. Реальный словарь классических древностей: В 3-х тт. — М., 2001. — Т. 1. — С. 432.
8. Псевдо-Эратосфен. Катастеризмы 9
9. Псевдо-Эратосфен. Катастеризмы 38
10. Псевдо-Эратосфен. Катастеризмы 21
11. Афиней. Пир мудрецов VIII 37, 346с-е
12. The Syrian Goddess
13. Юстин. Эпитома Помпея Трога XXXVI 2, 2