|
Артур Сесіл Пігу
А́ртур Се́сіль Пі́ґу (англ. Arthur Cecil Pigou; 18 листопада 1877, Рейд, Айл-оф-Вайт — 7 березня 1959, Кембридж, Велика Британія) — англійський економіст, видатний представник Кембриджської неокласичної школи, учень і послідовник засновника цієї школи Альфреда Маршалла, автор концепції економіки добробуту. В історію ім'я економіста увійшло разом з відкритим ним «ефектом Піґу», коли при зростанні грошової маси відсутність інфляційних очікувань і гнучка система цін та процентних ставок можуть призвести не до підвищення, а до зниження рівня цін[7]. Головна праця — Концепція економіки добробутуСуть концепції економіки добробуту полягає в тому, що Артур Піґу розглядає соціальний добробут як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту є економічний добробут, що трактується як кількість задоволення, котре можна виразити в грошовому еквіваленті. Розвиваючи свою ідею, Піґу стверджував, що «економічні» причини діють на економічний добробут будь-якої країни не прямо, а через створення й використання об'єктивного додаткового економічного добробуту, що його економісти називають національним доходом. Національний дохід, так само як економічний добробут, є частиною загального добробуту, що прямо чи опосередковано зв'язується з грошовим вираженням, є тією частиною об'єктивного доходу, що вимірюється грошима.[8] Науковий внесок
Кар'єраПісля закінчення Кінгз-коледжу Кембриджського університету, де він спеціалізувався на вивченні математики та історії, Піґу залишився працювати на кафедрі політичної економії, а в 1908 змінив Альфреда Маршалла і залишався її беззмінним керівником до 1943. У 1918—1919 Піґу був членом Валютного комітету, в 1919—1920 — членом Королівської комісії з прибуткових податків, а в 1924—1925 — членом комітету Чемберлена з питань грошового обігу[11]. Наукова діяльністьПоряд з вивченням практичних питань економіки і розробкою окремих аспектів економічної і соціальної політики Піґу займався теоретичними дослідженнями і здобув широку популярність завдяки своїм роботам з економічної теорії добробуту. Головна праця Піґу — Економічна теорія добробуту (The Economics of Welfare, 1920); серед інших його робіт — Економіка стаціонарних станів (The Economics of Stationary States, 1935), Зайнятість і рівновага (Employment and Equilibrium, 1949), Коливання промислової активності (Industrial Fluctuations, 1929).[12]Запропонована Піґу економічна теорія добробуту, що являла собою спробу об'єднання пізніх рікардіанських вчень з ідеями розвитку школи граничної корисності, лягла в основу соціальних реформ, що проводяться лейбористами у Великій Британії, і сприяла розвитку численних теорій держави загального благоденства. Центральне місце в даній теорії займає концепція національного дивіденду, який визначається як частка матеріального доходу суспільства, яка може бути виражена в грошах. Велике значення надається постановці та розгляду соціальних проблем, зокрема, питань праці, заробітної плати і безробіття, вирішення яких впливає на величину і розподіл національного дивіденду, тобто. економічного і загального добробуту, вивченню циклічних коливань в економіці, основну причину яких Піґу бачив у зміні попиту на працю. Разом з тим, визнаючи роль держави у вирішенні соціальних проблем, Піґу був прихильником вільної конкуренції в економіці і обмежував межі державного втручання в економічне життя, виступав проти державного регулювання цін і розподілу ресурсів. Див. такожПримітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
