Апаратний троянАпаратний троян (англ. hardware Trojan, hardware backdoor) — пристрій в електронній схемі, який потай впроваджується до інших елементів та здатний втрутитися в роботу обчислювальної системи. Результатом роботи апаратної закладки може бути як повне виведення системи з ладу, так і порушення її нормального функціонування, наприклад, несанкціонований доступ до інформації, зміну або блокування[1]. Також апаратним трояном називається окрема мікросхема, що підключається зловмисниками до системи, що атакується, для досягнення тих же цілей[1]. КласифікаціяАпаратні трояни можна класифікувати наступним чином[2]: За фізичним принципом роботиУ категорії «за поширенням» класифікація відбувається за фізичним розташуванням елементів трояна на платі. Апаратні трояни можуть бути розташовані в різних місцях схеми. У деяких випадках розробнику доводиться серйозно змінювати макет, і чим непомітніше він зробить ці зміни, тим складніше буде знайти троян. Також троян може бути встановлений окремо від схеми. Категоризація «за розміром» характеризує масштаб змін, внесених зловмисником: кількість змінених, доданих або видалених елементів. Також апаратні трояни поділяють на два типи: функціональні і параметричні. У пристроях першого типу відбувається зміна складу мікросхеми додаванням або видаленням необхідних елементів, наприклад, транзисторів або логічних вентилів. Параметричні апаратні закладки реалізуються через вже існуючі компоненти[2]. За методом активаціїАктивація може бути зовнішньою і внутрішньою. У першому випадку для запуску трояна використовується зовнішній сигнал, що приймається антеною або датчиком. Сигналом від датчика може бути результат будь-якого вимірювання: температури, висоти, тиску, напруги і т. д. Для внутрішньої активації не потрібна взаємодія із зовнішнім світом. У цьому випадку троян або працює завжди або запускається при певній умові, закладеній при його розробці[2]. По їх дії на системуКласифікація відбувається за типом шкоди, завданої троянами. Це може бути передача інформації, порушення роботи всього пристрою або тільки певної функції: її зміна або відключення[2]. МожливостіЗ допомогою апаратних троянів можливе перехоплення даних, наприклад дані вводу-виводу персонального комп'ютера: зображення монітора; дані, що вводяться з клавіатури, надіслані на принтер, що записуються на внутрішні і зовнішні носії[1]. Методи виявленняАпаратний троян може бути інтегрований на будь-якому етапі: від проектування до установки системи у кінцевого користувача[3]. Відповідно методи виявлення будуть різними й залежати від етапу, на якому були вбудовані зміни. Якщо апаратний троян реалізований ще інженером-розробником, на рівні пристрою схеми, то його практично неможливо виявити[3]. На такому глибокому рівні конструктор здатний приховати або замаскувати від кінцевих користувачів певні елементи, необхідні для активації в потрібний момент. Маскування можна здійснити, використовуючи деякі компоненти в двох структурах схеми: там, де це потрібно для нормального функціонування й для працездатності закладки. Також можна впровадити троян на етапі виробництва, до вже розробленої схеми пристрою. Такий метод був описаний в журналі InfoWorld[en] як першоквітневий жарт[4]. При установці зловмисниками трояну в готовий продукт, на етапі доставки або установки обладнання, його вже простіше виявити. Для цього потрібно порівняти продукт з оригінальним або з іншими постачальниками. За знайденим відмінностям можна робити висновки про наявність потенційно небезпечних елементів[3]. В цілому, чим на «глибший» рівень впроваджений троян, тим складніше його знайти. Приклади Як приклад можна розглянути досить поширені та актуальні варіанти троянів: клавіатурних шпигунів. Це пристрої, що підключаються до комп'ютера для того, щоб отримати дані, що вводяться з клавіатури. Вони можуть розташовуватися в самій клавіатурі, в системному блоці, підключатися між клавіатурою і комп'ютером, замасковані під перехідники[5]. Існують можливості отримати дані методом акустичного аналізу[en]. Припускаючи, що кожна клавіша видає при натисканні унікальний звук, можна спробувати за допомогою спеціального алгоритму відновити введений текст звукозапису стуку клавіш. Алгоритм базується на імовірнісних методах і враховує граматику. З його допомогою, в ході експериментів, вдавалося розшифрувати до 96 % тексту. Для даного методу необхідно лише встановити мікрофон в потрібному приміщенні.[6] Також можливо отримати дані з кабелю безконтактним методом[5]. Найбільш поширені і доступні для користувачів клавіатурні шпигуни — ті, які підключаються в розрив кабелю. Їх можна замаскувати під фільтр перешкод або перехідник. Всередині розміщена флеш-пам'ять для зберігання зібраної інформації. Існують модеді, що серійно випускаються для різних роз'ємів клавіатур. Перевага таких пристроїв в їх низькій вартості й простоті їх використання: для цього не потрібно спеціальної підготовки[5]. Доступність та зручність даного методу тягне за собою простоту нейтралізації такої закладки: досить регулярно проводити огляд кабелю клавіатури[5]. Небажане обладнання всередині системного блоку важче виявити. Захиститися від нього можна запломбувавши корпус після перевірки на безпеку. Але з іншого боку таким чином можна ускладнити виявлення трояна: якщо вже зловмисник встановить все необхідне і запломбує корпус, переконавши користувача не розкривати його. Так під приводом, наприклад, порушення гарантії користувач не зможе перевірити свій комп'ютер, і троян не буде виявлений довгий час[5]. Згідно з документами, опублікованих Сноуденом, в АНБ є спеціальний підрозділ Tailored Access Operations[en], який займається різними методами спостереження за комп'ютерами. Один із способів — перехоплення поштових пересилок обладнання та оснащення його додатковими прослуховуючими пристроями, або зміна прошивок вбудованих систем, наприклад BIOS.[7][8][9] Згадки в політиціЧерез технологічну відсталість Радянського Союзу після його розпаду більшість електроніки та території колишніх республік купляють за кордоном. Влада в Росії занепокоєна цим, бо не має можливості виявити там наявність троянів.[10][11] Див. такожПримітки
Література
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
