|
Андрушки (Житомирський район)
Андрушки́ — село в Україні, адміністративний центр Андрушківської сільської територіальної громади Житомирського району Житомирської області. Кількість населення становить 1 574 осіб (2024). У 1923—2016 роках — адміністративний центр однойменної сільської ради. ГеографіяРозташоване за 14 км південно-західніше Попільні та залізничної станції Попільня. Через село проходить автомобільний шлях Попільня — Вчорайше[1]. Селом протікає річка Паволочка[2]. НаселенняУ 1864 році в селі налічувався 752 жителі[3], у 1880 році — 852 мешканці, православні[4]. Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців села становила 1 577 осіб, з них: православних — 1 442, чоловіків — 798, жінок — 779[5]. В кінці 19 століття — 1 200 мешканців та 219 дворів[6]. Станом на 1900-й рік кількість мешканців села становила 1 324 особи, з них 671 — чоловіки та 653 — жінки[7]. Станом на 1972 рік, кількість населення становила 2 230 осіб, дворів — 787[1]. Відповідно до результатів перепису населення 1989 року, кількість населення села, станом на 1 грудня 1989 року, становила 1 968 осіб. На 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців становила 2 014 осіб[8]. ЕкономікаВ Андрушках розташоване підприємство Сігнет-Центр, яке спеціалізується на вирощуванні кукурудзи, сої, пшениці, цукрових буряків та розвитку молочного тваринництва. В 2013 році почав роботу елеватор з потужністю зберігання зберігання — 60 тис. т та продуктивністю 250 т на годину[9]. ІсторіяВідоме з 1683 року[1]. У 1735 році в селі збудовано дерев'яну церкву, до парафії котрої входило 30 дворів в Андрушках, 20 — в Макарівці та 8 — у сільці Жарки, що розміщувалося в мусіївському лісі і, на початку 19 століття, ліквідоване через розбій мешканців, котрих виселено до Сибіру[3]. У 1754 році оподатковувалося на пів чверті диму, сплата до замку становила 6 злотих 7,5 гроша, до скарбу — 25 злотих[10]. В середині 19 століття — село на річці Паволочка, за 4 версти західніше містечка Паволоч, 24 версти західніше Сквири, землі — 1 096 десятин, першокласний чорнозем. Власність Л. Б. Бентковського, що проживав в іншому маєтку, на Волині. Раніше входило до Паволоцького ключа князів Любомирських. У 1850 році закладено кам'яну церкву Вознесіння Господнього, котра була освячена 1859 році. Церква входила до 6-го класу, мала 62 десятини землі[3]. У 1850 році біля села збудовано цукроварню, що виробляла 64,9 тисяч пудів цукрової пудри. Власність братів Поповичів, купців. В другій половині 19 століття — село Паволоцької волості, в Паволочі розміщувалося й поліційне управління. До залізничної станції Брівки київсько-берестейської залізниці — 6 верст[4]. В кінці 19 століття — власницьке село Паволоцької волості Сквирського повіту Київської губернії, на відстані 30 верст від повітового центру, м. Сквира, та 8 верст від залізничної станції Попільня. Найближча поштово-телеграфна та поштова станції розміщувались в Попільні. Перебувало у власности Ольги Миколаївни Баскакової. Головним заняттям мешканців було рільництво, площа орних земель становила 1443 десятин, з них 729 десятин належало поміщикам, 680 — селянам та 34 — церкві. Селяни обробляли власну землю за трипільною сівозміною, на поміщицьких землях застосовували багатопільну систему обробітку ґрунту. У власности поміщиці Ольги Баскакової перебували цукровий завод та два водяних млини. На заводі працювали 72 чоловіки: 37 місцевих жителів та 35 немісцевих. Директором заводу був Олександр Миколайович Тюнтін. Селянам належали чотири вітряні млини. Село мало православну церкву, церковно-парафіяльну школу, лікарню, де працював фельдшер, та казенну винну крамницю. Пожежна команда була забезпечена чотирма бочками та шістьма баграми[7]. За іншими даними, на цукроварні працювали 1 040 осіб, виробляла вона 184 954 пуди цукру на рік. При маєтку було 729 десятин землі[6]. У 1906 році на цукровому заводі відбувся страйк працівників, придушений військом[1]. У 1923 році увійшло до складу новоствореної Андрушківської сільської ради, котра, від 7 березня 1923 року, стала частиною новоутвореного Попільнянського району Білоцерківської округи; адміністративний центр сільської ради[11]. На фронтах Другої світової війни воювали понад 700 селян, з них 162 загинули, 386 — відзначені урядовими нагородами. На їх честь, у 1965 році, встановлено обеліск Слави. В радянські часи в селі розміщувався цукровий комбінат, що складався з цукрового заводу та бурякорадгоспу з 4 347,7 га угідь, з них 4 069,7 га ріллі. Радгосп спеціалізувався на вирощуванні насіння цукрових буряків, вирощував зернові культури та розвивав тваринництво м'ясо-молочного напрямку, мав дві пилорами. В селі були середня школа, будинок культури, клуб, дві бібліотеки, лікарня, аптека, два дитячі садки, телевізійне ательє, швейна майстерня побуткомбінату, поштове відділення, 10 магазинів та їдальня[1]. 10 серпня 2016 року увійшло до складу новоствореної Андрушківської сільської територіальної громади Попільнянського району Житомирської області, адміністративний центр громади[12]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Житомирського району Житомирської області[13]. Відомі люди
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
