Андалузький пес
«Андалузький пес» (фр. Un chien andalou) — 16-хвилинний сюрреалістичний німий фільм іспанського режисера Луїса Бунюеля та іспанського художника Сальвадора Далі. Прем'єра: 1928, Кіностудія Урсулинок, Париж[1]. Першопочатково його було випущено до обмеженого показу в Парижі 1929 року, але він став настільки популярним, що залишався в прокаті вісім місяців. Фільм є одним з найвідоміших сюрреалістичних фільмів «авангарду» 1920-х.[2] У фільмі відсутній сюжет у звичному розумінні. Хронологія фільму розрізнена: так, перехід від першої сцени фр. Il etait une fois (укр. «Колись давно»)[3] до другої сцени «Вісім років по тому» відбувається без зміни обставин та персонажів. Загалом, кінематографічна оповідь Бунюеля піддається законам логіки сновидінь, в яких зорові образи змінюються, не піддаючись раціональній логіці та хронологічній послідовності, тому кінокритики, які аналізують фільм, часто користуються термінами популярної в ті роки теорії сновидінь Фройда.[4] Фактично заперечуючи різноманітні інтерпретації фільму, Бунюель в спогадах зазначав, що єдиним правилом, яким вони з Далі користувались при написанні сценарію, була заборона на «будь-які ідеї або образи, які могли б мати раціональне пояснення».[5] Крім того, він стверджував, що «в фільмі нема нічого, що б символізувало щось. Єдиним методом дослідження символів, можливо, є психоаналіз».[6] Наступний фільм Бунюеля «Золоте століття» (Âge d'or, 1930 року) вважається стилістичним продовженням «Андалузького пса». ФабулаФільм починається сценою фр. Il etait une fois (рос. «Колись давно»)[3]. Чоловік середніх років (Луїс Бунюель) гострить лезо бритви, виходить на балкон, дивиться на повний Місяць, а потім робить лезом надріз на оці дівчини, яка сидить у кріслі. Водночас тонка хмаринка перетинає диск Місяця.
Далі ми бачимо руку з діркою, з якої виповзають мурахи; відірвану кисть руки; чоловіка, який тягне за собою два роялі з напіврозкладеними мертвими віслюками та двома прив'язаними до рояля священиками; людину, яка стріляє в іншу людину; жінку, яка перекочує бруківкою відрубану руку тощо. Всі ці образи до кінця фільму так і не складаються в щось подібне до сюжету, залишаючись загадковими та невизначеними. В ролях
П'єр Батчефф та Сімона Марейль в різний час покінчили життя самогубством. Марейль підпалила себе 1954 року[7], Батчефф помер від передозування вероналом 1932 року[8]. ВиробництвоВ основі сценарію фільму «Андалузький пес» лежать два сновидіння його творців Луїса Бунюеля та Сальвадора Далі. «Андалузькими псами» в Студентській резиденції[9] насмішкувато називали південців; прізвисько означало: слинько, матусин синок, нездара, тюхтій тощо. Фільм містить алюзії на твори кількох письменників того часу, в тому числі на поезії Федеріко Гарсія Лорки та роман Хуана Рамона Хіменеса «Платеро та я» (ісп. Platero y yo, 1914), який творці фільму дуже не любили. Для зйомок епізоду з надрізом бритвою ока дівчини використовувалось око мертвого віслюка, одного з тих, що лежали на роялях в одній з наступних сцен.[10] 1960 року Бунюель додав до фільму саундтрек — музику з опери Вагнера «Трістан та Ізольда» та два аргентинських танго. Цю ж музику грав грамофон під час прем'єрних показів фільму. КритикаНа прем'єрі фільму в Парижі 1928 року в Луїса Бунюеля було припасено повні кишені каменів, аби на випадок скандалу мати можливість відбитися від розлючених глядачів. Переживання режисера виявились даремними. Фільм не проходить тест Бекдел[11]. Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
