Ананурі
Фортеця Ананурі розташована в Грузії на Військово-грузинській дорозі за 70 км від Тбілісі там, де вливається в Арагві невелика річка Ведзатхеві. Ананурі служила головним опорним пунктом для грізних арагвських Еріставів, правителів цього краю. ІсторіяФортеця належить до ранньої феодальної епохи і служила форпостом оборони, перекриваючи дорогу, що веде з Дарьяльскої ущелини. Резиденцією еріставства в XVII було місто Душеті. Головна дорога з Душеті на північ проходила через вузьку ущелину Ведзатхеві, і при злитті цієї річки з річкою Арагві створювалися природні ворота. На такому вдалому місці Еріставі спорудили спочатку башту, а через деякий час — фортеця Ананурі, яка стала надійним укріпленням. Про життя мешканців Ананурського замку в історичних джерелах майже нічого не повідомляється до двадцятих років XVIII ст. Відомо, що фортеця захищала центральну частину еріставства, при нападах вона прикривала відступ в гори, як місцевих жителів, так і населення центральних частин країни. Перші відомості про події, що стосувалися Ананурі, можна знайти у історика Вахушті Багратіоні, в описах ворожнечі Еріставі один з одним у XVIII ст. Ананурі відіграє чималу роль і в початкові роки XIX століття, після приєднання Грузії до Росії. Перший час тут постійно перебував російський гарнізон. Він охороняв головну магістраль, що сполучає Грузію з Росією і підтримував порядок в краї. У 1812 р. горяни здійняли повстання, однак заволодіти фортецею їм не вдалося. Вислане підкріплення з Тбілісі жорстоко придушило повстання. Надалі Ананурі деякий час ще служив опорним пунктом російським військам. Передбачалося навіть побудувати тут військове містечко, був розроблений навіть проєкт, який так і не був здійснений. Після відходу російських військових частин фортечні споруди залишилися без нагляду, і фортеця прийшла в запустіння. Зараз від грізного замку залишилася лише цитадель. На її території розташовано три храми і башта з пірамідальним дахом — найперша будівля на місці фортеці. Замок Ананурі запропонований до включення до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. [1] Література
Примітки
Посилання
СвітлиниДжерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia