Амстердамський договір
Амстерда́мський до́гові́р (англ. Treaty of Amsterdam) — результат міжурядової конференції, яка розпочала свою роботу на засіданні Європейської Ради в Турині 29 березня 1996 р. Договір ухвалено на засіданні Європейської Ради в Амстердамі 16-17 червня 1997 р.; 2 жовтня 1997 р. його підписали міністри закордонних справ п'ятнадцяти держав-членів. Набрав чинності 1 травня 1999 р.[1] після ратифікації в усіх державах-членах згідно з національними конституційними вимогами. Згідно з Амстердамським договором, держави-члени погодилися передати певні повноваження від національних урядів до Європейського парламенту в різних сферах, включаючи нормативно-правові акти щодо імміграції, прийняття цивільних і кримінальних законів, і впровадження спільної зовнішньої політики та політики безпеки (CFSP), а також виконання інституційних змін для майбутнього розширення. Він вніс істотні зміни в договір про ЄС, який був підписаний в Маастрихті у 1992 році. Чітко прописані умови вступу до Європейського Союзу, включена Шенгенська угода. Також змінена нумерація статей і параграфів установчих договорів. ПередумовиДоговір став результатом тривалих переговорів, які розпочалися в Мессіні, Італія, 2 червня 1995 року, майже через сорок років після підписання Римського договору, і завершилися в Амстердамі 18 червня 1997 року. Після офіційного підписання Договору 2 жовтня 1997 року держави-члени[en] взяли участь у настільки ж тривалому та складному процесі ратифікації. Європейський парламент схвалив договір 19 листопада 1997 року, і після двох референдумів і 13 рішень парламентів країни-члени нарешті завершили процедуру. Основні положення Амстердамського договору
ІнституціїЩодо інституцій, було проведено дві великі реформи щодо процедури спільного прийняття рішень (законодавчої процедури за участю Європейського парламенту та Ради), що вплинуло на її сферу дії (більшість законодавства було ухвалено за процедурою спільного прийняття рішень) та її детальні процедури, з парламент відіграє значно сильнішу роль. Голові Комісії також доведеться завоювати особисту довіру парламенту, що дасть йому повноваження визначати політичні напрямки Комісії та брати активну участь у виборі членів Комісії, приймаючи рішення про їх призначення за спільною згодою з національними урядами. Ці положення роблять Комісію більш політично підзвітною, особливо по відношенню до Європейського парламенту. Нарешті, новий Договір дозволяє, за дуже суворих умов, тіснішу співпрацю між державами-членами, які цього бажають. За пропозицією Комісії може бути встановлено більш тісну співпрацю у випадках, коли неможливо вжити спільних дій, за умови, що такі кроки не підривають узгодженості ЄС або прав і рівности його громадян. ВикликиАмстердамський договір не вирішив усіх інституційних питань. Робота над реформуванням інституцій, щоб зробити їх здатними ефективно та демократично працювати в значно розширеному Європейському Союзі, ще тривала. Найгострішими питаннями були склад комісії та зважування голосів держав-членів при голосуванні кваліфікованою більшістю. Ці питання були розглянуті в Лісабонському договорі. Підписи
31 січня 2020 року Сполучене Королівство покинуло Європейський Союз і таким чином вийшло з договору. Хронологія розвитку ЄСПісля закінчення Другої світової війни суверенні європейські країни уклали договори і, таким чином, співпрацювали та узгоджували політику (або об’єднували суверенітет) у дедалі більшій кількості сфер, у проєкті європейської інтеграції чи побудові Європи (франц. la construction européenne). Нижче наведено юридичне заснування Європейського Союзу (ЄС) — основну основу для цього об’єднання. ЄС успадкував багато своїх теперішніх обов'язків від Європейських Співтовариств (ЄС), які були засновані в 1950-х роках у дусі Декларації Шумана. Див. такожПриміткиЛітература
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
