|
Алексеєвський Євген Євгенович
Євген Євгенович Алексеєвський (20 березня 1906, місто Бобров, тепер Воронезької області, Російська Федерація — 3 січня 1979, місто Москва) — радянський діяч, міністр меліорації і водного господарства СРСР. Герой Соціалістичної Праці (19.03.1976). Депутат Верховної Ради УРСР 3—6-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 7—9-го скликань. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1966—1971 р. Член ЦК КПРС у 1971—1979 р. БіографіяНародився 20 (7) березня 1906 року в місті Бобров Воронезької губернії в родині вчителя. У 1921—1922 роках — помічник податкового інспектора повітового продовольчого комітету. У 1922—1924 роках — слухач робітничого факультету Воронезького університету. У 1924—1925 роках — заступник секретаря Новохоперського повітового комітету ВЛКСМ Воронезької губернії. У 1926—1929 роках — член Президії Середньоазіатського бюро ЦК ВЛКСМ. У 1929—1931 роках — заступник секретаря, секретар Курган-Тюбинського окружного комітету КП(б) Таджикистану. У 1931—1934 роках — заступник народного комісара землеробства Таджицької РСР, заступник народного комісара водного господарства Таджицької РСР. У 1934—1935 роках — начальник Політичного відділу Єфремовської машинно-тракторної станції(МТС) Московської області. У 1935—1937 роках — начальник Калінінського обласного земельного управління. У 1937 році призначений завідувачем сільськогосподарського відділу Калінінського обласного комітету ВКП(б). 14 листопада 1937 року був заарештований органами НКВС СРСР і більше 2-х років перебував під слідством. 16 грудня 1939 року справа була припинена. До 1940 року продовжував працювати завідувачем сільськогосподарського відділу Калінінського обласного комітету ВКП(б). У 1940—1941 роках — народний комісар землеробства Таджицької РСР. У 1941—1946 роках — у Червоній армії. Учасник німецько-радянської війни. Служив секретарем дивізійної партійної комісії, начальником політвідділу і комісаром 17-ї кавалерійської дивізії, заступником командира 17-ї і 20-ї гвардійських кавалерійських дивізій з політчастини. Учасник боїв на Західному, Брянському, 1-му Білоруському фронтах. Демобілізувався у 1946 році з Червоної армії та переїхав в Українську РСР. У 1946 — червні 1948 року — начальник Ізмаїльського обласного земельного управління (з 1947 року — Ізмаїльського обласного управління сільського господарства). У червні 1948 — травні 1950 року — заступник міністра сільського господарства Української РСР і начальник Головного управління водного господарства Міністерства сільського господарства Української РСР. 11 травня 1950 — квітень 1953 року — міністр бавовництва Української РСР. У липні 1951 року отримав від Політбюро ЦК КП(б)У «сувору догану із занесенням в облікову картку» за «недостойну поведінку і не впорядковані сімейні справи». З квітня по грудень 1953 року — заступник міністра сільського господарства та заготівель Української РСР. У грудні 1953 — квітні 1955 року — 1-й заступник міністра сільського господарства Української РСР. У квітні 1955 — січні 1957 року — заступник міністра сільського господарства Української РСР та головний інспектор по луб’яних, технічних культурах і бавовництву. У січні — липні 1957 року — 1-й заступник міністра сільського господарства Української РСР. У липні 1957 — грудні 1958 року — заступник міністра сільського господарства Української РСР із технічних культур — начальник головного управління цукрових буряків та інших технічних культур. У 1957 році закінчив заочно Українську академію сільськогосподарських наук. У грудні 1958 — липні 1960 року — начальник Головного управління з водного господарства при Раді міністрів УРСР, а в липні 1960 — листопаді 1963 року — голова Державного комітету УРСР з водного господарства. У листопаді 1963 — жовтні 1965 року — голова Державного виробничого комітету із зрошуваного землеробства і водного господарства СРСР — міністр СРСР. 2 жовтня 1965 — 3 січня 1979 року — міністр меліорації і водного господарства СРСР. Похований на Новодівочому кладовищі Москви. Звання
Нагороди
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
