|
Акт про союз (1840)
Акт про союз[3] або Акт про унію (англ. Act of Union), початково як Акт про Британську Північну Америку (англ. British North America Act) — акт Парламенту Сполученого Королівства, прийнятий у липні 1840 року та проголошений 10 лютого 1841 року в Монреалі. Передбачав об'єднання британських колоній Верхньої та Нижньої Канади в єдину провінцію Канада. ПередумовиУ 1763 році за результатами Семирічної війни і внаслідок Паризького миру Велика Британія отримала від переможеної Франції її північноамериканські колонії, відомі як Нова Франція. Французьку колонію Канада було перетворено у провінцію Квебек. Більшість населення в колонії становили й надалі французи, проте для переселення туди лоялістів із новоутворених Сполучених Штатів Америки британська влада вдалася до поділу Квебеку на дві колонії — Верхню (англомовну) та Нижню (французьку) Канади. У 1837—1838 роках в обох колоніях відбулися повстання. Основною причиною повстання була корупція серед колоніальних чиновників; повстанці боролися проти аристократичних угруповань Сімейного союзу та Кліки Шато у Верхній та Нижній Канадах відповідно, які тримали у своїх руках повноту влади. Попри проголошення незалежних республік Канади та Нижньої Канади, повстання були придушені. Проте британський уряд вирішив відправити до Канади лорда Дарема для розслідування причин повстання. У своєму звіті від 1839 року він рекомендував сформувати у Канаді відповідальний уряд, поділити британську юрисдикцію на місцеву й імперську та об'єднати Верхню й Нижню Канади в єдину колонію[4]. Він вважав, що досягти миру в колоніях можна лише сформувавши англійську більшість об'єднанням Канади в єдину провінцію[5][6][7][8]. Прийняття та положення АктуУ травні 1839 року лорд Расселл уніс на розгляд Парламенту Сполученого Королівства проєкт «Акту про возз'єднання провінцій Верхньої та Нижньої Канад та уряд Канади»[9]. Нижня палата, Палата громад, схвалила проєкт Акту, проте у верхній Палаті лордів він зустрів опір. Врешті-решт, у липні 1840 року Акт був прийнятий, а 23 липня королева Вікторія затвердила його, давши свою королівську згоду[2]. 10 лютого 1841 року Акт проголосили в Монреалі[9]. За умовами Акту колонії Верхня і Нижня Канада були об'єднані в одну колонію, а їхні території стали називатися Західною та Східною Канадою відповідно. У Західній Канаді надалі зберігалося англійське цивільне право, а в Східній — французьке[9]. Французьку мову виключили з офіційного вжитку. Було створено об'єднаний Парламент, що складався з виборних Законодавчих зборів та призначуваної Законодавчої ради. У виборних Законодавчих зборах обидві частини провінції — і Західна (450 тис. мешканців), і Східна (650 тис. мешканців) Канада — отримали по 42 місця. Борги обох колишніх колоній були об'єднані й приписані об'єднаній провінції Канади. НаслідкиПопри ухвалення Акту про союз, відповідальний уряд у Канаді запрацював не одразу. Генерал-губернатор Канади Чарльз Пулетт Томсон, 1-й барон Сайденгем, намагався забезпечити англійську більшість на виборах до Законодавчих зборах у 1841 році. Після його смерті того ж року посаду обійняв Чарльз Багот, якому 1842 року довелося допустити до Законодавчої ради двох опозиційних реформаторів — Роберта Болдвіна та Луї-Іпполіта Лафонтена[10][11]. За реформою 1848 року відповідальний уряд фактично був запроваджений, оскільки тоді контроль над формуванням уряду передали від генерал-губернатора до обраних Законодавчих зборів[9].
1867 року було прийнято Конституційний акт, за яким Канада перетворилася на конфедерацію. Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||
