Акрітархи

Акрітархи (від дав.-гр. ἄκριτος "сумнівний, неясний" ἀρχή "походження") — мікроскопічні викопні рештки одноклітинних (чи тих, що здаються одноклітинними) організмів, які характеризуються наявністю органічної оболонки і центральної порожнини, різновид паліноморфів. Описані з відкладень починаючи з протерозою[1].

Геохронологічне поширення акрітархів бере початок з докембрію. Перша спостережувана адаптивна радіація має місце в тонійському періоді[2]. Максимальне розповсюдження спостерігається з раннього кембрію. Має місце суттеве скорочення акрітархів у пізньому палеозої. Згодом нова адаптивна радіація в юрі, і наступне скорочення, наряду з крупним вимиранням фітопланктону в цілому в пізній крейді[3].

Виявлено досить високу різноманітність видів і родів акрітархів, деякі з’являються і зникають, інші існують досить тривалий час[4]. Існує класифікація з досить детальними описами. Описано (рос. мова) щонайменше 234 види (у 27 комплексах)[4], англ. мовою понад 480 видів[5][6].

Проведено аналіз двох таксонів неопротерозойських акритархів невідомої спорідненості, Multifronsphaeridium pelorium і Species A. Використовувалися електронно-мікроскопічний (РЕМ, ПЕМ) і хімічний (Інфрачервона-Фурьє спектроскопія^[en], піроліз газ-хроматографія мас-спектроскопія^[en], мас-спектроскопія термодесорбційна^[en]) методи. Дослідження надає ультраструктурне і молекулярно-біологічне свідоцтво щодо генетичного зв’язку (спорідненості) між неопротерозойськими акрітархами і зеленими водоростями Chlorophyceae[7].

Поширення

Акрітархи зустрічаються у відкладеннях різного геологічного віку і широко поширені по усій земній кулі. У різні геологічні епохи видовий і родовий склад істотно розрізнявся, що, видимо, було зумовлено неоднаковістю умов для їх існування. Найбільше поширення вони мали в ордовику і силурі[8].

Докембрій

Уже в докембрії зустрічається значна кількість акрітархів. В основному з круглою або еліпсоїдною оболонкою без внутрішнього тіла, за структурою: точкові, зернисті, продірявлені. Значно менше з гладкою структурою. Прості акрітархи круглої форми з гладкою поверхнею без шпильок (сфероморфні акрітархи) об'єднані в групу, умовно названу Sphaeromorph.

В районі ударного кратера Акраман, адаптивна радіація акрітархів, відбувається якраз над рівнем шару викиду, і деякі автори припускають, що, можливо, це і є її причиною.[9][10] Відзначається близькість кратера до області едіакарської біоти, хоча, ймовірно, значення не настільки істотне, в ймовірні глобальні наслідки удару.

Кембрій

У кембрії спостерігається значна видова і родова різноманітність. Описано щонайменше 86 видів акрітархів. За структурою гладенькі і шиповаті. Найбільше поширення набуло в родах: Baltisphaeridium, Priscogalea, Cymatiogalea, Cymatiosphaera, Dictiotidium, а також сфероморфні акрітархи (групи Sphaeromorph).

Ордовік

Ордовікські відкладення надзвичайно різноманітні, оскільки це час розквіту акрітархів. Найбільше поширення набули роди: Baltisphaeridium, Peteinosphaeridium, Leiovalia, Tasmanites, а також сфероморфні акрітархи (групи Sphaeromorph).

Силур

Силурійські акрітархи дуже різноманітні. Найбільш численні і різноманітні архітархи родів: Baltisphaeridium, Cymatiosphaera, Leiofusa, Micrhystridium, Multiplicsphaeridium, Tasmanites, Veryhachium.

Девон

Девонський період відрізняється меншим розмаїттям у видовому і родовому складу. Найбільша різноманітність у цьому періоді у родах: Baltisphaeridium, Micrhystridium, Veryhachium, Pterospermella, Duvernaysphaera.

Карбон

Карбонові акрітархи найменш різноманітні, ця різноманітність головним чином стосується розповсюджених родів: Baltisphaeridium, Micrhystridium.

Перм

Пермський період вирізняється незначною кількістю в основному представленому родами: Baltisphaeridium, Micrhystridium.

Цікаві факти

В окремих випадках з'ясовувалося, що яйця багатоклітинних, що покояться, які раніше знаходили окремо від ембріонів, помилково відносили до групи акрітархів, зокрема в формації Доушаньто[11][12].

Див. також

• Формація Доушаньто
• Хайнаньська біота
• Едіакарська біота
• Акраман
• Девонське вимирання
• Vernanimalcula guizhouena

В інших розділах

• Ceratophyton^[en]
• Chitinozoan^[en]
• Dengying Formation^[en]
• Cefn-cerig Road^[en]
• Torridonian^[en]

Ресурси Інтернету

• CIMP Subcommission on Acritarchs
• Commission Internationale de Microflore du Paléozoique (CIMP), international commission for Palaeozoic palynology.
• The Micropalaeontological Society [Архівовано 8 грудня 2004 у Wayback Machine.]
• The American Association of Stratigraphic Palynologists (AASP) [Архівовано 2 березня 2001 у Wayback Machine.]

Примітки

1. Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М. С. Гиляров. Москва. Изд-во Советская Энциклопедия. 1989. (рос.)
2. Huntley, JW, S-H Xiao, & M Kowalewski. 1.3 Billion years of acritarch history: An empirical morphospace approach // Precambrian Research 144. — Department of Geosciences, Virginia Polytechnic Institute and State University, Blacksburg : Science Direct (sciencedirect.com), 2006. — 52-68 с.^[недоступне посилання з лютого 2019]
3. Downie C. The geological history of the microplankton, Review of Paleobotany and Palynology. — 1967. — 281 с.
4. Умнова Н.И. Акритархи ордовика и силура Московской синеклизы и Прибалтики. — М. : Недра, 1967. — 161 с.
5. редактор Swain F.M. Statigraphic micropaleontology of Atlantic basin and border lands. — Elsevier : Elsevier Scientific Publishing Company, 1977. — 604 с.
6. Fritz H. Cramer, Maria del Carmen R. Diez. Lower Paleozoic Acritarchs. — 1977. — 144 с.
7. Khaled Arouri, Paul F. Greenwood, Malcolm R. Walter. [http://www.researchgate.net/profile/Paul_Greenwood2/publication/222023806_A_possible_chlorophycean_affinity_of_some_Neoproterozoic_acritarchs/links/0deec5282d59901b0e000000.pdf A possible chlorophycean aÅnity of some Neoproterozoic acritarchs] : [англ.] // Organic Geochemistry. — Австралия : Pergamon, 1999. — № 30.
8. Шешегова Л.И. Акритархи силура севера Сибирской платформы. — Новосибирск : «Наука» Сибирское отделение, 1984. — 198 с.
9. Grey, K.; Walter, M.R.; Calver, C.R. (2003). Neoproterozoic biotic diversification: Snowball Earth or aftermath of the Acraman impact?. Geology. 31 (5): 459—462. Bibcode:2003Geo....31..459G. doi:10.1130/0091-7613(2003)031<0459:NBDSEO>2.0.CO;2. Архів оригіналу за 28 вересня 2011. Процитовано 26 травня 2016.
10. Williams, George E.; Wallace, Malcolm W. (2003). The Acraman asteroid impact, South Australia: magnitude and implications for the late Vendian environment. Journal of the Geological Society of London. 160 (4): 545—554. doi:10.1144/0016-764902-142. {{cite journal}}: Проігноровано невідомий параметр |last-author-amp= (довідка)
11. Элементы — новости науки: Тайна эмбрионов Доушаньтуо раскрыта. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 26 травня 2016.
12. Leiming Yin, Maoyan Zhu, Andrew H. Knoll, Xunlai Yuan, Junming Zhang, Jie Hu. Doushantuo embryos preserved inside diapause egg cysts // Nature. 2007. V. 446. P. 6611-6663.