Аквакультура

Вилов риби на фермі з вирощування сома в Міссісіпі

Аквакульту́ра — вирощування водних організмів, переважно їстівних. Включає також теоретичні знання і наукові дослідження в цій галузі.

Термін виник у 1970-х роках у зв'язку з початком промислового виробництва за допомогою аквакультури.

Існують різні систем виробництва: на суші — ставки, у морі — спеціальні сітки, насамперед для лосося, тріски та середземноморських видів риби, у океані. Креветок вирощують у ставках.

Згідно з Законом України «Про аквакультуру» від 18 вересня 2012 року[1], аквакультура (рибництво) — сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

Види і напрями аквакультури

За напрямами діяльності аквакультура може здійснюватися з метою:

• отримання товарної продукції аквакультури та її подальшої реалізації (товарна аквакультура);
• штучного розведення (відтворення), вирощування водних біоресурсів;
• надання рекреаційних послуг.

За організаційно-технологічними показниками аквакультура може здійснюватися за інтенсивною, напівінтенсивною та екстенсивною формами.

Компоненти аквакультури

Основні складові компоненти аквакультури: випасна аквакультура, вирощування гідробіонтів, товарна аквакультура.[2]

Товарна аквакультура — отримання продукції аквакультури з метою реалізації.

Основні напрями товарної аквакультури:

• випасна
• ставкова
• індустріальна

Екологічні та соціальні наслідки

Будівництво таких ферм руйнує життєве середовище певних видів рослин і тварин. Це має і соціальні наслідки. Наприклад, у країнах Латинської Америки чи Азії, через масове вирощування риби на фермах місцеве населення позбувається доступу до води.

Соціальна роль аквакультури полягає у підготовці морських фермерів. Екологічна роль — створення ферм, які не руйнуватимуть ресурсний потенціал акваторії. Економічний аспект — це обгрунтування організації ферм.[3]

Національне регулювання

Закони, що регулюють практику аквакультури, сильно відрізняються залежно від країни і часто не регулюються чи легко порушуються.

У Сполучених Штатах наземна та прибережна аквакультура регулюється на федеральних рівнях і рівнях штатів, проте жодні національні закони не регулюють офшорну аквакультуру у водах виключної економічної зони США.

Див. також

• Марикультура
• Рибництво
• Рибництво України
• Продукційна гідробіологія

Примітки

1. Про аквакультуру: Верховна Рада України; Закон від 18.09.2012 № 5293-VI. Архів оригіналу за 26 жовтня 2012. Процитовано 29 жовтня 2012.
2. Мамонтов Ю.П. (1997). Анализ биотехнических и организационных аспектов аквакультуры России, определение ее приоритетов в современных условиях (rus) . Диссертация в виде научного доклада.
3. Наталія ПОТАПЕНКО, Інна ІРТИЩЕВА (2014). СВІТ ВРЯТУЄ МАРИКУЛЬТУРА (ukr) . ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ: ЕКОНОМІСТ.

Джерела

• Штучне вирощування риби і загроза для довкілля

Посилання

• Аквакультура [Архівовано 14 лютого 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
• Аквакультура // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 7.