Адітьяварман

Адітьяварман
магараджадіраджа Пагаруюнга
1347 — 1375
Попередник: засновано
Наступник: Ананггаварман
 
Народження: 1294
Тровулан, Mojokertod, Східна Ява, Індонезія
Смерть: 1375
Batusangkard, Індонезія
Національність: мінангкабау[1]
Батько: Adwayawarmand
Мати: Dara Jinggad

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Адітьяварман (*1294 — 1375) — 1-й магараджадіраджа Пагаруюнга у 1347—1375 роках. З санскриту ім'я перекладається як «Той, хто має за щит сонце». Повне ім'я і титул Магараджадіраджа Шримат Шрі Удаядіт'яварма Пратапапаракрама Раджендра Маулімалі Вармадева

Життєпис

За жіночою лінією належав до династії Маулі. Син аристократа Адваявармана[2] і Дару Джінгга, доньки магараджи Трібхуванараджи[3]. Народився близько 1294 року в Тровулані. Припускають, що, коли мати повернулася до Мелаю той залишився в Тровулані. Висувається версія, що в 1325 році очолював посольство Маджапагіт до імперії Юань.

Кам'яний напис Адітьявармана

Його ім’я з’являється на Яві ще в 1343 році на зображенні бодгісаттви Манджушрі, яке спочатку було розташоване в святилищі Канді-Джаго[4]. Напевне тоді ж брав участьу військовій кампанії Маджапагіту проти держави Мелаю, де панував його зведений брат (за іншою гіпотезею — стрйико) Акарендраварман, що 1347 року зазнав поразки. за цим володіння останнього було розділено: східні землі увійшли до Маджапагіту, а в західних з резиденцією в старовинній столиці Мелаю — Малаюпурі — Адітьяварман отримав володіння, де заснував власну державу.

Завоював регіон Джамбі, нижче за течією річки Батанг Харі, а потім Танах Датар вище за течією, щоб взяти під контроль торгівлю золотом. Було встановлено зверхність над раджанатом Керінчі (західне у збережжя Суматри). Також був вірним васалом Маджапагіту. Допомгав тій у остатоічному звищенні Шривіджаї у 1370-х роках.

Написи Адітьявармана як правителя показують, що він був прихильником ваджраяни (різновиду буддизма). Він панував принаймні до 1375 року, його останнього відомого напису. Спадкував владу його син Ананггаварман.

Примітки

  1. ↑ Ensiklopedia Tokoh 1001 Orang Minang / за ред. H. Chaniago, R. I. Denas — UMSB Press, 2023. — ISBN 978-623-8416-00-4
  2. ↑ Kern, J.H.C., (1913), Grafsteenopschrift van Koeboer Radja, Bijdragen tot de Taal-, Land- en Volkenkunde van Nederlands-Indië, p. 401–404.
  3. ↑ Bonatz, Dominik; Miksic, John; Neidel, J. David (2009). From Distant Tales: Archaeology and Ethnohistory in the Highlands of Sumatra. Cambridge Scholars Publishing. p. 232. ISBN 9781443807845.
  4. ↑ Coedès, George (1968). Walter F. Vella (ed.). The Indianized States of Southeast Asia. trans.Susan Brown Cowing. University of Hawaii Press. ISBN 978-0-8248-0368-1.

Джерела

  • Dobbin, Christine (1977). Economic change in Minangkabau as a factor in the rise of the Padri movement, 1784–1830. Indonesia. Indonesia, Vol. 23. 23 (1): 1–38.
  • Bellwood, Peter S.; Glover, Ian (2004). Southeast Asia: From Prehistory to History. Routledge. ISBN 0-415-29777-X.
  • Miksic, John (2004). From megaliths to tombstones: the transition from pre-history to early Islamic period in highland West Sumatra. Indonesia and the Malay World. 32 (93): 191–210.
  • Slamet Muljana, (2005), Runtuhnya Kerajaan Hindu-Jawa dan Timbulnya Negara-negara Islam di Nusantara, Yogyakarta: LKiS, ISBN 978-979-8451-16-4.