Авраменко Олеся Олександрівна

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Олеся.
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Авраменко.
Олеся Олександрівна Авраменко
Народилася25 жовтня 1959(1959-10-25) (65 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Запоріжжя, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна СРСР
 Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Національністьукраїнка
Місце проживанняКиїв
Діяльністьмистецтвознавець, куратор, арт-критик
Alma materНаціональна академія образотворчого мистецтва і архітектури Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий ступінькандидат мистецтвознавства
ВчителіЗарецький Віктор Іванович Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоНаціональна спілка художників України Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадазавідувачка відділу візуальних практик Інституту проблем сучасного мистецтва НАМУ
БатькоАвраменко Олександр Іванович
МатиРомашко Єлизавета Костянтинівна
ДітиБєльська Єлизавета Володимирівна
Нагороди
заслужений діяч мистецтв України

Оле́ся Олекса́ндрівна Авра́менко (* 25 жовтня 1959(19591025), Запоріжжя) — український мистецтвознавець, куратор, арт-критик, кандидат мистецтвознавства (1993), член Національної спілки художників України (1988), заслужений діяч мистецтв України (2010).[1] Дві Срібні медалі Національної академії мистецтв України (2012, 2916). Член міжнародної асоціації мистецтвознавців AICA (2018).

Автор понад трьохсот публікацій з питань мистецтва і художнього життя України XX—XXI століть. Автор концепцій та організатор 90 художніх проектів та виставок, кіносценаріїв та науково-популярних казок для дітей та організатор близько ста художніх виставок і проєктів.[2]

Життєпис

Народилася 25 жовтня 1959 року в Запоріжжі. Батько — український письменник Авраменко Олександр Іванович (1934—1974). Мати — філолог, педагог, перекладач Ромашко Єлизавета Костянтинівна (* 1934).

У 1970 році разом з батьками переїхала до Києва. В 1982 році закінчила факультет історії і теорії мистецтва Київського державного художнього інституту.[1] Педагоги — Платон Білецький, Леонід Владич, Ганна Заварова, Вадим Клеваєв, Людмила Міляєва, Людмила Сак. З 1982 по 1983 — мистецтвознавець Республіканського Будинку моделей трикотажних виробів.[3] З 1988 року — член Національної спілки художників України. В 1993 захистила кандидатську дисертацію «Українська дитяча книга 1970-1990-х років: основні тенденції розвитку ілюстрації»[4] й здобула звання кандидата мистецтвознавства.[5] З 1996 по 1997 — автор, ведуча, редактор і режисер циклу телевізійних сюжетів авторської програми «Знаки творчості. Олеся Авраменко представляє», яка склалася з тридцяти восьми передач (Міжрегіональна асоціація теле- та радіомовлення творче об'єднання «НАРТ»). З 2000 по 2003 рік — власний кореспондент і консультант з питань культури та мистецтва журналу «Президент» і газети «Президентський вісник».

З 1983 по 2004 роки працювала в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського Національної Академії наук України[5]. З 2004 року по сьогодні — завідувачка відділу візуальних практик в Інституті проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України[6]. 2009 року Вища атестаційна комісія присвоїла звання старшого наукового співробітника[2].

З 2010 — заслужений діяч мистецтв України. У 2008 стала лауреатом премії Київської організації Національної спілки художників України [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] «Мистець» ім. Платона Білецького. У 2011 нагороджена Відзнакою Міністерства культури України «За багаторічну плідну працю в галузі культури». У 2012 — Срібною медаллю Національної Академії мистецтв України за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і творчі досягнення.

У 2012 книга Олесі Авраменко «Терези долі Віктора Зарецького» визнана «Виданням року» в рамках Всеукраїнської акції «Музейна подія року — 2011»[7]. У 2013 отримала Почесну відзнаку «Трудова слава» Міжнародної Академії рейтингових технологій і соціології «Золота Фортуна». 2016 — лауреат Срібної медалі НАМУ.

2018 започаткувала авторську серію монографій «ACCENT»: науково-популярні видання з історії українського мистецтва XX—XXI століть: Імена. Творчі угрупування. Художні явища та тенденції.

Олеся Авраменко досліджує типологію формування, розвитку й функціонування українського образотворчого та актуального мистецтва другої половини XX — початку XXI століття, а також моделює й організує ряд сучасних художніх процесів та явищ в Україні. Творча співпраця з провідними українськими художниками — Сергієм Адамовичем, Михайлом Гуйдою, Віктором Зарецьким, Анатолієм Кущем, Олександром Івахненком, Юрієм Іллєнком, Анатолієм Криволапом, Євгеном Прокоповим, Віктором Сидоренком, Миколою Стороженком, Тіберієм Сільваші, Георгієм Якутовичем та багатьма іншими. наступних поколінь, втілилося у численних публікаціях з питань образотворчого та актуального мистецтва й художнього життя України XX—XXI століть.

Особисте життя

Олеся Авраменко живе і працює в Києві. Донька — Бєльська Єлизавета Володимирівна (1987) — випускниця Національної Академії образотворчого мистецтва і архітектури (2009), видавець у ukrideabook.com.ua, гостьовий редактор, ведуча рубрики у проєкті «Люта українізація з Антіном Мухарським».

Кураторство виставкових проектів

Монографії

Статті

  • Феміна без фемінізму або Сокровенна тема творчості Людмили Корж-Радько. Сучасне мистецтво, Київ: ІПСМ НАМ України, (16), 2020.
  • Творчість Катерини Білокур на тлі епохи в контексті вітових художніх тенденцій. (До 120-річчя з дня народження мисткині). Мистецтвознавство України. Київ: ІПСМ НАМ України, 2020.
  • Внутрішнє світло (Фотопроект Германа Айнбіндера) / Альбом. К., 2020. 32с.
  • Людмила Семикіна. Одеса. Порт. Люди. Альбом. К., 2020, 104с.
  • Точка проєкції на часи «плавильного котла» або Інформація як інструмент дезінформації (Україна на Венеційській Бієнале 2019). Сучасне мистецтво, Київ: ІПСМ НАМ України, (15), 2019.
  • Сакральний живопис в Україні XXI століття. (Розписи церкви Покрова Пресвятої Богородиці в селі Липівка Анатолієм Криволапом та Ігорем Ступаченком. 2014—2019 роки). Мистецтвознавство України. Київ: ІПСМ НАМ України, 2019. Вип. 19. 298 с.: іл., с. 21-32
  • «Aeterna historia» Антона Ковача, або Еротичне як духовне. Міст. Київ: ІПСМ НАМ України, 2019.
  • Поезія триєдності — почуттів, розуму й вислову, або «Station № 5» Андрія Блудова. Міст. Київ: ІПСМ НАМ України, 2019.
  • Михайло Боримчук. Метафізика буття. Альбом// Галерея українського живопису «Nostalgie». 2019. 140 сторінок.
  • Semen Guyetsky. Portraits. Альбом. Англ., гол. // Hartman collaction. 2019. 56 c.
  • Revolutie! Альбом. Гол. яз.// Hartman collaction. 2019. 56 c.
  • Mykhailo Borymchuk. Industriele landschappen. Album/ Collectie Hartman. 2019. 56c.
  • «Човен, що пливе», або Траєкторія творчості Олексія Маркитана, Зб. Сучасне мистецтво (14), Київ: ІПСМ НАМ України, 2018.
  • «ХайТекСтиль» та інше Анастасії Подервянської. Художня культура. Київ: ІПСМ НАМ України Київ: ІПСМ НАМ України, 2018.
  • Бедрі Байкам: від «юного Моцарта живопису» до міжнародного визнання. Міст. Київ: ІПСМ НАМ України, 2018.
  • Андрій Блудов — ловець тонких енергій. Художня культура. Київ: ІПСМ НАМ України, 2017.
  • Скарби із загиблого «Неймовірного» або Проект Демієна Герста як фокус тенденцій contemporary art. Сучасне мистецтво (13), Київ: ІПСМ НАМ України, 2017.
  • «Воїни світла» Макса Вітика. Альбом. К., Родовід, 2016.
  • Спонтанний живопис Макса Вітика. Сучасне мистецтво (12) Київ: ІПСМ НАМ України, 2016.
  • Венеційська Бієнале: Оглядовий репортаж з елементами критики й аналізу. Сучасне мистецтво (11). Київ: ІПСМ НАМ, 2015.
  • Художники на барикадах. У зб.: Майдан. (R) Еволюція духу. К.: Наш формат.

Література

  • «Авраменко Олеся Олександрівна // Довідник Національної спілки художників України.» — К., 2013. — С. 133.
  • «Авраменко Олеся Олександрівна // Енциклопедія сучасної України.» 2002. — С. 82.
  • «Авраменко Олеся Олександрівна // Енцик. довідник „Митці України“» (упорядкування М. Г. Лабінського). — К., 2007.
  • «Жмир В. Олеся Авраменко. Регістри життя і творчості» // Українське мистецтво. — 2010. — № 5-6. — С.97-101.
  • «Хто є хто в сучасному українському мистецтві (рос.)» (рос.) Олеся Авраменко // ТОП — 100. — 2011 вересень-жовтень. — № 1(1). — С.20.
  • «Марусенко П. Олеся Авраменко (інтерв'ю перед ювілеєм)» // Fineart. — 2010. — № 7-8. — С.28-33.
  • «Олеся Авраменко. Хвиля.» — К., 2007. — С. 71.

Примітки

  1. ↑ а б в г д Авраменко Олеся Олександрівна // Довідник Національної спілки художників України. — К., 2013. — С. 133.
  2. ↑ а б Жмир В. Олеся Авраменко. Регістри життя і творчості // Українське мистецтво. — 2010. — № 5-6. — С.97-101.
  3. ↑ Марусенко П. Олеся Авраменко (інтерв'ю перед ювілеєм) // Fineart. — 2010. — № 7-8. — С.28-33.
  4. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 21 травня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  5. ↑ а б Авраменко Олеся Олександрівна // Енциклопедія сучасної України. 2002. — С. 82.
  6. ↑ Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України. Архів оригіналу за 2 березня 2014. Процитовано 13 березня 2015. [Архівовано 2014-03-02 у Wayback Machine.]
  7. ↑ «Музейна подія року — 2011». Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 13 березня 2015.
  8. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 19 листопада 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2016-11-20 у Wayback Machine.]

Посилання