Абдуллаєва Рано Хабібівна

Абдуллаєва Рано Хабібівна
Абдуллаєва Рано Хабібівна
Народилася	16 вересня 1935 ; Шафірканський район, тепер Бухарської області, Узбекистан
Померла	11 січня 2025 (89 років) ; Ташкент, Узбекистан
Країна	Узбекистан; СРСР
Національність	узбечка
Діяльність	державна діячка
Партія	КПРС
Нагороди
	; ; ;

Рано Хабібівна Абдуллаєва (16 вересня 1935(19350916), Шафірканський район, тепер Бухарської області, Узбекистан — 11 січня 2025) — радянська узбецька діячка, секретар ЦК КП Узбекистану, 1-й секретар ЦК ЛКСМ Узбекистану, заступник голови Ради міністрів Узбецької РСР. Депутат Верховної ради Узбецької РСР 6-го, 9—11-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 7—8-го скликань. Кандидат історичних наук, доктор історичних наук (1978).

Життєпис

Народилася в родині офіцера НКВС. Батька заарештували в 1937 році.

Член КПРС з 1955 року.

З 1955 року — вчителька середньої школи; 1-й секретар Шафірканського районного комітету ЛКСМ Узбекистану; завідувач відділу Шафірканського районного комітету КП Узбекистану.

У 1961 році закінчила Ташкентську Вищу партійну школу.

У 1961—1963 роках — секретар та завідувач відділу ЦК ЛКСМ Узбекистану, 1-й секретар Самаркандського обласного комітету ЛКСМ Узбекистану.

У січні — лютому 1963 року — секретар Самаркандського промислового обласного комітету КП Узбекистану з питань ідеології.

У лютому 1963 — березні 1971 року — 1-й секретар ЦК ЛКСМ Узбекистану.

Захистила кандидатську дисертацію на тему «Діяльність комсомолу Узбекистану в роки семирічки 1959—1965 рр.»

З березня 1971 року — завідувач відділ культури ЦК КП Узбекистану.

У липні 1971 — січні 1984 року — заступник голови Ради міністрів Узбецької РСР з питань культури.

У 1978 році захистила докторську дисертацію на тему «Керівництво КПРС Радами в умовах розвиненого соціалізму».

9 січня 1984 — 28 березня 1987 року — секретар ЦК КП Узбекистану з питань ідеології.

З березня 1987 року — науковий співробітник Інституту історії партії при ЦК КП Узбекистану.

29 жовтня 1987 року заарештована під час «узбецької справи», виключена із КПРС, два роки провела у в'язниці в Москві. На допитах заявляла, що була коханкою 1-го секретаря ЦК КП Узбекистану Шарафа Рашидова. Потім спростовувала цю інформацію.

У січні 1990 року виправдана Верховним судом СРСР і відновлена в членах КПРС. Повернулася до Ташкента.

Потім — на пенсії в місті Ташкенті.

Автор публіцистичної книги «XX століття і розпад великої держави — СРСР», книги казок для дітей «Легенда про Маму», автобіографічної документальної повісті «Море людське та чорний вир влади» (усі видані в 2002 р.), книг «Естафета перетворень», «Юність моя — комсомол», «Керівництво КПРС Радами в умовах розвиненого соціалізму», «Узбецькі народні прислів'я та приказки».