uk %D0%86%D0%BD%D1%84%D1%80%D0%B0%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%BE%D0%BD%D0%B0 %D0%B0%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%8F

Інфрачервона астрономія — розділ астрономії, який вивчає космос в інфрачервоних променях, що мають довжину хвилі від 0,76 до 10³ мкм^[1].

Земна атмосфера з цього діапазону пропускає лише хвилі довжиною 1 - 1,5 мкм, а решту затримує, поглинає. Тому, щоб зменшити несприятливий вплив нашої повітряної оболонки на процес спостереження через інфрачервоне «вікно прозорості», телескопи встановлюють або високо в горах або відправляють на орбіту Землі. Інфрачервоне випромінювання небесних об'єктів реєструється спеціальними чутливими приймачами (болометрами, фотоопорами, спеціальними фотоемульсіями тощо).

Історія

Дослідження

Інфрачервона астрономія одержала важливі й цікаві результати^{[джерело?]}^{[ненейтрально]}. В її активі виявлення водяної пари в атмосферах Венери і Марса, потужного інфрачервоного випромінювання від ядер галактик і квазарів, вимірювання температури поверхні Місяця, відкриття "інфрачервоних зір", одержання інфрачервоної фотографії центральної області нашої Галактики тощо.

Див. також

IRAS — перший інфрачервоний космічний телескоп, запущений на орбіту 1983 року
Космічний телескоп Спітцера
SOFIA — стратосферна обсерваторія інфрачервоної астрономії, що розміщується на літаку
Космічний телескоп Гершеля
WISE
Космічний телескоп ім. Джеймса Вебба

Джерела

↑ Інфрачервона астрономія // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 198. — ISBN 966-613-263-X.

[aes_198-1] Інфрачервона астрономія // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 198. — ISBN 966-613-263-X.

[1]