Інтертекстуальність

Інтертекстуа́льність (фр. intertextualite — «міжтекстовість») — термін, що вживається для позначення спектру міжтекстових відношень і постулює, що будь-який текст завжди є складником широкого культурного тексту; полягає у:

• відтворенні в літературному творі конкретних літературних явищ інших творів, більш ранніх, через цитування, алюзії, ремінісценції, пародіювання тощо,
• явному наслідуванні чужих стильових властивостей і норм (окремих письменників, літературних шкіл і напрямків) — тут мають місце всі різновиди стилізації.

Інтертекстуальність — це явище співвідношення літературних творів за допомогою таких засобів, як цитата, центон, ремінісценція, алюзія, пародія, плагіат, стилізація, пастиш, переспів тощо.

Термін уведено в лінгвістичний ужиток постструктуралісткою Юлією Крістєвою (1966)[1]. Дослідниця зробила спробу синтезувати структуралістську семіотику Фердінанда де Сосюра — його вчення, як знаки набувають свого значення всередині структури тексту. Юлія Крістева дала також визначення: «Текстова інтеракція в межах того самого тексту».

З часом означення інтертекстуальності змінювалось, оскільки розширювався зміст поняття, вкладеного у нього. Спільне в усіх дефініціях — вихід за межі тексту, відношення «текст — тексти — система». Для такого відношення необхідним є поняття «архітекст» (логічне поняття текстової сукупності в дистрибутивнім розумінні) та «прототекст» (більш ранній текст).

Розрізняють такі види інтертекстуальності:

• генетична — зауважує лише ті прото-, архітексти, які брали участь у виникненні літературного твору;
• інтенціональна — спланована автором, усвідомлена ним;
• іманентна — визначена чи навіяна самим літературним твором;
• рецепційна — та, яка може бути виявлена емпірично різними реципієнтами.

Інтертекстуальність проявляється в таких ситуаціях:

• текст вказує (прямо чи опосередковано) на свій прототекст («Енеїда» І. Котляревського — на «Енеїду» Вергілія, «Дума про братів неазовських» Ліни Костенко — на народну думу «Втеча трьох братів із города Азова з турецької неволі»);
• прототекст ліквідує неясності семантичного порядку (назва твору О. Гакслі «Сліпий в Газі» є уривком цитати з трагедії Дж. Мільтона «Самсон — борець»);
• прототекст збагачує чи модифікує семантичне й естетичне сприйняття тексту («Чотири броди» М. Стельмаха та ін.).

У своєму широкому розумінні інтертекстуальність охоплює не лише художні тексти, а й літературно-критичні, театральні вистави, музичні твори, твори образотворчого та кіномистецтва.

Інтертекстуальність у музиці

В музиці інтертекстуальність набуває особливого поширення з початку 1970-х роки. В Європі першим яскравим прикладом інтертекстуального композиторського підходу стала Симфонія Л. Беріо (1968), що включала цитати з кількох різних творів композиторів минулого. В радянській музиці першим яскравим прикладом включення цитат є 15-й симфонія Д. Шостаковича (1972), що включає дві цитати — з опер Дж. Россіні і Р. Вагнера. В 1974 році Альфред Шнітке завершує Першу симфонію, що включає значну кількість музичних цитат[2], цьому ж композиторові належить теоретичне обґрунтування полістилістики, як композиорського методу[3].

В українській музиці інтертекстуальність відмічають насамперед у творчості В. Сильвестрова («Дитяча музика № 1, № 2», «Музика в старовинному стилі» (1973), «Тихі пісні» (74-6), «Прості пісні» (1974–1981), «Ступені» (1980–1982) «Мета музика» (1992)), Л. Грабовського(Musica mundana (1970), «Вечір на Івана Купала» (1976), «Concerto misterioso» (1977), «Присвяти» (1981).

Примітки

1. Kristeva J. Semiotikè: Recherches pour une sémanalyse — Paris. Editions du Seuil, 1969 — p.319
2. Холопова В. Композитор Альфред Шнитке. Прорыв к полистилистике. Архів оригіналу за 3 квітня 2010. Процитовано 11 лютого 2012.
3. Шнитке А. Полистилистические тенденции в современной музыке // В. Холопова, Е. Читарева. Альфред Шнитке. М. 1990. — С. 327–331

Джерела

• Інтертекстуальність: історія, теорія, поетика : навч. посіб. / Мар'яна Шаповал. – К. : Вид.-полігр. центр “Київ. ун-т”, 2013. – 167 с.
• Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник. — Вид.2-ге.-К.: ВЦ «Академія», 2005. (Альма-матер)
• Семчинський С. В. Загальне мовознавство. — Вид.2-ге перероблене і доповнене.-К.: ВЦ «ОКО», 1996.
• Сюта Б. — Музична творчість 1970-1990-х років: параметри художньої цілісності. Монографія. — Київ: Грамота, 2006. — 256 с.;
• Чистяк Д. О. Трансформація французької інтертекстуальної теорії у радянській і пострадянській філологічній науці // Нова філологія. — 2011. — № 44.

Посилання

• Аплікація // Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — С. 55-56.
• 431-432; 548/mode/1up?view=theater Знакова ситуація; Інтертекстуальність; Лего // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 394-395; 431-432; 548.
• 421; 571/mode/1up?view=theater Преконструкт; Соціальний текст; Цитатне мислення // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 265; 421; 571.
• Інтертекст // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 233. — 634 с.
• Інтертекстуальність // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 242-243.