|
Іннокентій (Леоферов)
Інноке́нтій (Леофе́ров), архієпи́скоп Тве́рський і Кашинський (10 вересня 1890, Вологодська губернія — 6 вересня 1971, м. Твер) — російський намісник Почаївської Лаври, яка була передана під владу РПЦ. Архієрей Російської православної церкви та її Українського екзархату. Хіротонізований у єпископа 1953 року. Очолював Кіровоградську єпархію Українського екзархату, згодом виїхав з України — очолив Алма-Атинську та Тверську єпархії Російської православної церкви. БіографіяЮністьІван Михайлович Леоферов народився 10 вересня (28 серпня за старим стилем) 1890 року у родині сільського протоієрея Вологодської єпархії. Закінчив Тотемське духовне училище (1905) і Вологодську духовну семінарію (1911), отримавши нагороду з рук єпископа Вологодського і Тотемського Никона. Початок служінняПісля закінчення семінарії став псаломщиком Богородицької церкви м. Вологди і був помічником секретаря єпархіальної канцелярії. 6 серпня 1912 висвячений на священика і служив у селі Суєтин, Вологодської єпархії. З 1 січня 1915 — священик і законоучитель у селі Степурін. У роки Першої світової війни був військовим священиком у Карпатах. Овдовів, залишившись з двома малолітніми дітьми; у 1917 повернувся на колишнє місце служби. З 1919 року — помічник благочинного. У 1922 клірик Православної Церкви Росії, яка не визнавала патірарха Тихона Белавіна. В сані протоієрея призначений уповноваженим обновленського Священного синоду з Тамбовської єпархії. З 5 грудня 1943 — настоятель Покровського храму в Тамбові. У цей час Покровський храм був єдиним діючим в місті, а о. Іоанн став його першим настоятелем після відкриття. У 1944 о. Іоанн зрікся обновленчества і разом з парафією був прийнятий до Російської православної церкви. З 1 лютого 1944 — настоятель Покровського храму і секретар Тамбовського архієпископа Луки (Войно-Ясенецького). Потім був зарахований, за своїм проханням, до братії Почаївської лаври. 16 квітня 1949 пострижений у чернецтво з ім'ям Іннокентій (Інокентій) на честь преподобного Інокентія Вологодського, подвизався у Почаївській лаврі. У тому ж році був призначений проповідником і завідувачем Лаврської бібліотекою. Радянська влада наклала на Лавру багато заборон і обмежень, обклала величезними податками. У 1950 раптово помер намісник Лаври архімандрит Іосиф й Іннокентій був призначений намісником Лаври. Був виконуючим обов'язки до 1951 року після чого його затвердили на цій посаді. Братія, на чолі з архімандритом Іннокентієм вела післявоєнне відновлення семи діючих храмів Лаври; продовжувала повернення уніатів до Православ'я. Архієрейське служіння.jpg) _-1956.jpg) _%D1%82%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%BE%D1%96%D1%94%D1%80%D0%B5%D0%B9_%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC_%D0%A8%D0%BD%D1%8F%D1%80%D1%83%D0%BA.jpg) 13 грудня 1953 в Києві, у Володимирському соборі, був возведений в єпископа Кіровоградського і Миколаївського. Чин хіротонії здійснювали: митрополит Київський і Галицький Іоанн (Соколов) і єпископи: Уфимський і Стерлітамакський Іларіон (Прохоров), Мукачівський та Ужгородський Іларіон (Кочергін), Сумський і Охтирський Євстратій (Подільський) та Уманський Нестор (Тугай). Перебуваючи на цій кафедрі, він успішно протистояв радянським властям, які намагалися закрити Різдво-Богородицький кафедральний собор. 28 серпня 1958 призначений на Алма-Атинській і Казахстанську кафедру зі зведенням у сан архієпископа. У серпні 1960 звільнений на спокій. З 23 листопада 1960 — архієпископ Тверський (тоді Калінінський) і Кашинський. До приїзду владики радянською владою було закрито 22 храми, майже половина з тих, що залишилися, і тільки стараннями архієпископа Іннокентія 16 храмів були незабаром повернуті єпархії. "Я пригадую, як був на фронті в 1916 році там, в Карпатах. Тепер мені випали такі ж важкі дні ", — говорив владика. Помер 6 вересня 1971. Похований на Ніколо-Малицькому кладовищі в місті Твер. Бібліографія
ПосиланняДив. також
Література
Сайти
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
