Іліу МелатронІліу Мелатрон (грец. Ιλίου Μέλαθρον, в перекладі буквально Троянський палац) — садиба Генріха Шлімана в центрі Афін, нині зайнятий Нумізматичним музеєм. Історія будівліБудинок побудований в 1878–1879 роках на вулиці Панепістиміу німецьким архітектором Ернстом Ціллером в еклектичному стилі, що поєднує в собі елементи епохи Відродження і неокласицизму. Рік пішов на обробку внутрішніх приміщень та розпис стін, яку виконав словенський художник, який жив у Відні, Юрій Субик (1855–1890). Вартість побудови склала 890 000 франків. Будинок включав 25 приміщень на двох поверхах, в тому числі велику залу, яка могла використовуватися для урочистостей та наукових заходів. Оздоблення було виконане в стилі помпейских фресок, зображуючи сцени Троянської війни. Стіни усіх кімнат вкривали написи - переважно фрагменти поем Гомера та вислови давньогрецьких філософів, що пасували призначенню кімнати. Свастики, які прикрашали мозаїчні підлоги і елементи огорожі, були запозичені з троянських орнаментів[1]. Будівля від самого початку включала музейні елементи, оскільки дві кімнати на першому поверсі були зайняті археологічними знахідками самого Шлімана. Сам археолог жив у будинку до своєї кончини в 1890 році, його дружина — Софія Шліман — володіла будинком до 1926 року, коли продала його грецькому уряду. Перший час будинок був відданий для художнього музею. В 1934–1981 роках особняк використовувався як резиденція Верховного касаційного суду, далі в сильно пошкодженому особняку розташовувалося Міністерство культури Греції. У 1985 році було прийнято рішення передати будівлю музею. 1990-ті роки будівлю відреставровли за первинним проектом (остаточно роботи були завершені до 2007 року), з 1998 року туди переїхав Нумізматичний музей[2]. Проект Ернста ЦіллераЗгідно первісного проекту Ернста Ціллера садиба мала таке планування:
1.2: Музей 3-5: Кімнати слуг 6: Підвал 7: Кухня 8: Спальня
9: Зала 10-12: Конференц-зал 13: Їдальня 14-16: Туалети
17: Передпокій 18: Бібліотека 19.20: Дослідницька 21: Спальня 22-25: Інші кімнати Галерея
Див. такожПримітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia