|
Іванченко Михайло Григорович
Миха́йло Григо́рович Іва́нченко (18 листопада 1923, с. Гусакове, Звенигородський район, Шевченківська округа, Київська губернія, УСРР — 14 січня 2015, с. Гусакове, Звенигородський район, Черкаська область) — український письменник, поет, художник і краєзнавець. Член Національної спілки письменників України (2007), лауреат літературна премія ім. В. Симоненка[2] та Літературної премії імені Юрія Горліса-Горського (2012) БіографіяНародився 18 листопада 1923 року у селі Гусакове, Звенигородського району Черкаської області. Пережив Голодомор та втрату батька (сотника Вільного козацтва 1918—1919), репресованого і розстріляного у 1938 році. Змалку спізнав тяжку хліборобську працю, став свідком «розкуркулення» та «колективізації», ледве вижив у Голодомор 1932—1933 років. Тоді загинули сестричка Оля та дід Софрон (усім їм Михайло Іванченко 1990 року на кладовищі Гусакового поставив монумент). Михайло мріяв навчатися в художній школі, захоплювався поезією. До початку німецько-радянської війни навчався в Тальнівському агротехнікумі. Після невдалої евакуації технікуму повернувся до рідного села. Арештований поліцаями влітку 1942 року, відправлений у заґратованому вагоні до табору праці поблизу Данії. За втечу сидів у тюрмі в Клоппенбурзі, потім арбайттабір цегельні у селищі Шаррель. Співпрацював з підпільниками ОУН (СУМ). Публікував вірші в часописах «Дозвілля», «Українська дійсність» та «Голос». Навчався заочно українознавства в Українському технічному господарському інституті (м. Подєбради, Чехія), служив у Радянській армії. 1947 року військовий трибунал за антисталінські й антикомуністичні вірші в емігрантських часописах засудив його на 10 років таборів у Заполяр'ї. Відбував покарання по штрафних та режимних зонах з вояками УПА, кубанськими та донськими козаками. Звільнився у 1953 році. Врахували заліки робочих днів (за виконання норми на 150 % знімали 2 дні терміну). По звільненні працював художником-оформлювачем кінотеатру «Полярник» у Салехарді. Сталінські табори та багатолітні переслідування не давали можливості реалізуватися творчому генію Михайла Іванченка. Після звільнення працював під «гласним і негласним наглядом» художником-оформлювачем. Закінчив заочний курс малюнка і живопису Московського народного університету мистецтв. Шість разів Михайла Іванченка як неблагонадійного звільняли з роботи. П'ять разів знімали його картини з виставок, викидали родину з відомчої квартири. ТворчістьПублікував свої краєзнавчі дослідження в українських часописах «Наша культура» та «Наше слово» (Польща), в районній газеті. Захопився краєзнавством та міфологією. У 1991 р. видав свою першу книжку — «Дивосвіт прадавніх слов'ян» (Київ: Радянський письменник). У роки незалежності побачили світ його збірки поезій «Полиновий квіт» (Київ, 1998), «Бунчук вітрів» (Київ, 2001), «Осіннє чересло» (Київ: Ратибор, 2007), «Крицеве стремено» (Київ: Ратибор, 2009) та книга «Таємниця нашої прадавнини» (Київ: Молодь, 2000).  Михайло Іванченко — член Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих, один з організаторів НРУ та «Просвіти» на Звенигородщині й часопису «Тарасове поле». Багато публікувався в часописах «Звенигора» та «Думка». Роман-хроніку «Дума про Вільних козаків» 2006 року випустило у світ видавництво ім. Олени Теліги. 2008 року у видавництві «Відродження» побачили світ «Новели неволі». В 2010 році надрукована книжка «Остарбайтерський вир», а в 2012 році — «Сурма і меч». У рукописах письменник має ще автобіографічні романи, історичні повісті, вірші, гуморески, літературознавчі та мистецтвознавчі дослідження. Але не вистачає коштів, щоб видати свою спадщину. З 20 квітня 2007 року член Національної спілки письменників України. ПублікаціїНауково-популярні книги:
Збірки поезій: «Полиновий квіт» (Видавництво СПУ, 1998), «Бунчук вітрів» (К., 2001), «Осіннє чересло» (К., Ратибор, 2007 р.). Написав більш як 500 статей різного характеру та до різних видань, зокрема в «Український Засів». Відновив, як редактор, альманах «Плуг», започаткований С. Пилипенко ще у 1922 році. У рукописах має романи, повісті, новели та інші твори. Художня діяльністьПерші його роботи ще в зоні порвав оперуповноважений. Зберігаються у приватній колекції роботи художника, виконані коли йому було далеко за 80-т, зокрема, портрети творців Вільного козацтва: Никодим Смоктій, Семен Гризло та Грицька Іванченка. Михайло Іванченко став одним із героїв фільму «Вільне козацтво» Національної телерадіокомпанії (2009). На Всесвітньому симпозіумі «Голодомор-33» Михайло Іванченко першим виставив свої малюнки про Голодомор. Його дослідження помістили Володимир Маняк та Лідія Коваленко у книзі «Голод-33» (Київ: Радянський письменник, 1991) та Асоціація дослідників голодоморів в Україні у книзі «Голодомори в підрадянській Україні» (Київ — Львів — Нью-Йорк, 2003).
Нагороди і літературні премії
ПриміткиДжерела
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
