Упродовж 1950—1951 років працював на Городницькому; у 1951—1954 роках — на Баранівському порцелянових заводах; з 1954 по 1988 рік — на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі. Впродовж 10-ти років був головним художником останнього. Одночасно з 1960 по 1990 рік був постійним членом Всесоюзної художньої ради Міністерства легкої промисловості СРСР; у Спілці радянських художників України з середини 1960-х років очолював секцію декоративно-прикладного мистецтва, у 1970-х роках перейшов до скульптурної секції. Після звільнення із підприємства налагодив
маленьке виробництво у своїй творчій майстерні[1].
Працював в галузі декоративного мистецтва (художній фарфор, пластика малих форм). На Київському експериментальному кераміко-художньому заводі створив близько тисячі оригінальних скульптурних композицій[1]. Серед робіт:
декоративна композиція «Я до школи носити воду школярам» (1961);
декоративна композиція «На панщині пшеницю жала» (1964);
«Сон» (1964);
«Солдати» (1965);
«Назар Стодоля» (1965, у співавторстві з Оксаною Жникруп);
декоративна композиція «Таченка» (1967);
декоративна композиція «Мир народам, земля селянам» (1967);
«Сумач» (1967);
«Арсенальці» (1970);
«Перший літак» (1970);
«Солоха і дяк» (1975);
фляга «Квадратна» (1975);
фляга «Вакула» (1975);
фляга «Русь» (1976);
фляга «Мисливська» (1976);
«Українські пісні» (1980);
«Бурлески» (1983);
триптих «Мій Шевченко» (1984);
«Нове вбрання короля» (1984);
«Принцеса на горошині» (1984);
«Свинопас і принцеса» (1984);
«Пастушка і трубочист» (2008);
«Викрадення Європи» (2008).
Брав участь у республіканських виставках з 1951 року, всесоюзних — з 1957 року, зарубіжних — з 1956 року. Персональні виставки відбулися у Києві у 1993, 2006, 2011—2112 роках, Мінську у 2012 році.
Щербина Владислав Іванович // Шевченківський словник. Том 2 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1977., С. 395;