Сіді-бель-Аббес розташований приблизно за 90 кілометрів на південь від узбережжя Середземного моря поблизу Орана у високій долині Тель-Атласу на висоті близько 470 м .[1] Клімат від помірного до теплого; Дощ (прибл. 460 мм/рік) припадає переважно на зимові місяці.[2]
Населення
Рік
1977 рік
1987 рік
1998 рік
2008 рік
Кількість мешканців
112 988
152 778
183 931
210 146
З 1960-х років Сіді-бель-Аббес зазнав сильної імміграції родин із сільських районів Алжиру.
Історія
У 1843 році біля села Сіді-бель-Аббес французи заснували військовий форпост і за кілька років створили місто за французьким зразком. Воно стало центром Іноземного легіону і швидко зростало. У 1896 році тут проживало 26 887[3] мешканців, з яких 11 516[3] — мусульмани, 420[3] — євреї, 6950 — громадяни Франції та 8001[3] — інші європейці. З 1831 по 1962 рік у місті розташовувався материнський будинок (Maison mère) Іноземного легіону з 1-м Іноземним полком у кварталі В'єно. Швидке зростання міста призвело до того, що його первинна структура зникла.
Населення не складалося лише з правих поселенців. Соціальна боротьба метрополії точилася і в Алжирі. Тріумф лівого Народного фронту на парламентських виборах у Франції призвів до радісних мітингів у Сіді-бель-Аббес 14 червня 1936 року[4], коли на вулиці вийшло близько 5000[5] людей. Правоекстремістські демонстранти атакували захід сльозогінним газом і закидали його камінням[4].
Після проголошення незалежності Алжиру 5 липня 1962 року після Алжирської війни, Іноземний легіон втратив свою найстарішу і найважливішу на той час базу. Французький уряд передислокував весь полк з Алжиру до міста Обань (Франція). У фортецю Іноземного легіону спершу переїхав університет. Численні європейці, так звані Pieds-noirs, також покинули місто. У вересні 1962 року місто було напівпорожнім через від'їзд європейського населення. Адміністрація, поліція, юстиція, освіта та багато видів економічної діяльності тимчасово припинили свою роботу[5].
Визначні місця
Старе місто було оточене міським муром з чотирма брамами, який був здебільшого знесений у 1930 році на користь широких бульварів. У місті, яке було повністю перебудоване французами і має багато будівель у різних стилях другої половини 19-го і першої половини 20-го століття, є університет і художній інститут.
↑ абвгMichel Abitbol: Le passé d'une discorde – Juifs et Arabes du VIIe siècle à nos jours. Librairie Académique Perrin, Paris, ISBN 2-262-01494-9, S. 275 (dort zitiert nach Zahlen der parlamentarischen Untersuchungskommission Pourquery de Boisserin von 1900).
↑ абMichel Pierre: Histoire de l’Algérie – Des origines à nos jours. Éditions Tallandier, Paris, ISBN 979-1-02104503-3, S. 271 f..
↑Benjamin Stora: Algeria, 1830—2000: A Short History. Cornell University Press, Ithaca (New York) 2005, ISBN 0-8014-8916-4, S. 12 und 77.