«Скаут» (англ.Scout) — сімейство ракет-носіїв (РН) США легкого класу. РН забезпечувала запуски невеликих супутників з 1960 по 1994. З цього часу було вироблено понад 118 запусків. В даний час експлуатація ракети припинена. З 1957 по 1990 рік проектом «Скаут» керував Дослідницький центр імені Ленглі. Лише в січні 1991 управління програмою було передано Центру космічних польотів імені Годдарда.
Програма народилася до того, як був запущений перший супутник Землі і до того, як почало роботу НАСА. Проект легкого твердопаливного носія з'явився в липні 1957 року. США була необхідна відносно дешева, ракета, що швидко виготовляється, для виконання дослідницьких завдань, випробувань при поверненні з космічного простору в атмосферу та виведення легких супутників — до 68 кг. Програма отримала найменування SCOUT («Скаут»), що переводиться як «розвідник» і мала розшифровку Solid Controlled Orbital Utility Test.
Розробка була доручена Аеронавтичній лабораторії імені Ленглі Національного консультативного комітету з аеронавтики, що стала після перетворення НАКА в НАСА Дослідницьким центром імені Ленглі. Концепція ракети була готова в 1958 році. У березні 1959 НАСА і ВПС опублікували повідомлення про спільну розробку легкого носія, а компанія «Ченс Во Еіркрафт» (Chance Vought Aircraft) отримала контракт на виготовлення «Скаутів».[1]
Характеристики
«Скаут» збирався, стикувався з корисним навантаженням і випробовувався в горизонтальному положенні. Двигун першого ступеня «Алголь» був запозичений з ракети «Поляріс» ВМС США, другий — «Кастор» — розроблений на основі армійської ракети «Сержант» класу «земля-земля», третя і четверта ступені з двигунами «Антарес» і «Альтаїр» взяті з першої американської РН «Авангард».
Існувало кілька послідовно створюваних модифікацій ракети — X-1, X-2, X-3, X-4, A, B, D, G. Крім того, ВВС США використовували модифікації "Blue Scout"I, II, «Junior» переважно для суборбітальних запусків як зондувальні висотні ракети (крім невдалого орбітального проекту Меркурій Скаут).
Перше льотне випробування «Скаута» на полігоні Воллопс відбулося 18 квітня1960. Ракета мала тільки першу і третю бойові ступені, замість другої та четвертої стояли макети. Цей запуск скінчився вибухом після відключення першого ступеня. 1 липня «Скаут Х-1» виконав перший випробувальний політ по балістичній траєкторії з корисним навантаженням масою 88 кг, але і при ньому четверта ступінь не відокремилася і не запустилася.
Перший успішний суборбітальний запуск ракети відбувся 2 вересня 1960 р., а 16 лютого 1961 ракета вперше вивела на орбіту супутник.
Запуски ракети-носія «Скаут» різної модифікації в період з 1960—1964 рік[3]:
перший італійський супутник «Сан-Марко-1» (00957 — 1964 084А)
Успішно
Цікаві факти
16 лютого 1961 при пуску ST-4 запущений з острова Воллопс «Скаут X-1» вивів на орбіту 44-кілограмовий ШСЗ«Експлорер-9», він же S-56, він же ADE — перший супутник Землі, запущений твердопаливною ракетою;
Ракета вивела перший італійський супутник Сан-Марко-1 (з звичайного космодрому), перший в світі супутник запущений з морської платформи (італійського морського космодрому) і ще 3 італійських супутника за тією ж програмою.
Ракета вивела перший в світі супутник для радіастрономіі (Ariel-2), перший виготовлений у Великій Британії супутник (Ariel-3), а також ще 3 британських супутника за тією ж програмою.
Рівень надійності ракети вдалося з часом довести до 98,3 %. Остання аварія РН мала місце 5 грудня 1975 при пуску із Західного випробувального полігону;
Запущений 9 травня1994 «Скаут» був останнім одноразовим носієм, що належали НАСА. Відтепер агентство замовляє усі послуги із запусків у приватних підрядників.