Літературно-мистецький, громадсько-політичний альманах «Пороги» виходив у Дніпропетровську у 1989–1991 рр. у річищі дії Асоціації незалежної творчої інтелігенції України. Засновником і головним редактором альманаху став Іван Сокульський (1940 — 1992) — поет, громадський діяч, правозахисник, політв'язень. Ідея журналу виникла в тісному колі його однодумців ще у 1976 році, однак її реалізація відбулася лише у 1989 році, коли Сокульський повернувся зі свого другого ув'язнення.
Його, авторською, була назва часопису. Вона розкриває один із знакових образів творчості Сокульського, що сягає «архетипів свідомості українця» (вислів Івана Сокульського) — образу каменю. Камінь для поета має символічне значення основи, «тверді», священного осередку, де сходяться всі площини буття. У якійсь мірі він пов'язаний із давнім пророчим каменем на роздоріжжі, що пророкує долю. Камінь Сокульського — це і той залишок порогів, який, за переказами, росте, і самі потоплені пороги, що «під водою тривожно гудуть». «Пороги є! Неправда, що їх знищено. Треба лише, пливучи Дніпром, уважніше дивитися у воду», – напише за кілька днів до смерті.
Видавався журнал, як підкреслив сам Сокульський, «невеликим тісним гуртом Січеславської інтелігенції, що явно не вписувалася в офіційні культурні структури». В різні періоди в його редколегії були поетка Раїса Лиша, поет, прозаїк, есеїст Юрій Вівташ, мистецтвознавчиня Лідія Яценко, політик Петро Розумний, громадський діяч і літератор Ярослав Гомза, громадський діяч, кандидат технічних наук Григорій Гребенюк, педагогиня Орися Сокульська.
Епіграфом до кожного числа «Порогів» стали слова Івана Франка: «Невже задарма стільки серць горіло До тебе найсвятішою любов'ю».
У програмній статті Сокульського «Хто ми без України?», вміщеній у першому числі «Порогів», були проголошені творчі завдання альманаху: «Наша мета — захист і рятування культури з великої літери, всього, що робить людину людиною. Наш голос – за людину, наша позиція — розкута правда».
У структурі й змісті часопису особливо гармонійно, врівноважено були поєднані культурно-мистецьке та громадське життя, «хроніка сучасних подій» та історія України. Зміст часопису відзначала широта й різноманітність матеріалу, об'єднаного у розділи: «Слово рідне», «Дніпрополь», «Кольори степу», «Графіті», «Дім для душі», «Плин». Вочевидь, прочитувалася національно-демократична парадигма та перспектива журналу, що протистояв кризі й розладу тоталітарної свідомості.
У розділі «Слово рідне», з-поміж іншого, було подано «Лист творчої молоді…», який визначив долю Сокульського — багатолітнього політв’язня, матеріали про діяльність Товариства «Просвіта» у Катеринославі (1914), стаття Євгена Сверстюка «Феномен Шевченка», уривки з книги Василя Скрипки «Навіжені есеї» та лист Василя Стуса до їхнього автора, стаття Лідії Яценко «Вільний вибір — з нічого, або Поневіряння української мови у Дніпропетровську».
У розділі «Дніпрополь» була представлена поезія та проза Василя Стуса, Ярослава Лесіва, Івана Сокульського, Раїси Лиші, Михайла Романушка, Тараса Мельничука, Галини Гордасевич, Миколи Кульчинського, Юрія Вівташа, Бориса Антоненка-Давидовича. Усі вони — автори самвидаву 1970–1980-х. Саме у самвидаві вперше з'явився опублікований у четвертому числі «Порогів» експериментальний роман Юрія Вівташа «Чорні кульбаби», що являє собою «…нещадний зріз епохи вселенського абсурду». Відомий український письменник Петро Перебийніс охарактеризує його, як щось «глобальне, всеоб'ємне, всепроблемне, а, водночас, таке українське…».
У другому числі «Порогів» вперше була опублікована поема Михайла Романушка «Концерт для самотнього голосу» — один із «найпроникливіших, глибоко новаторських за формою творів в українській ліриці 1970–80-х років, де, явлено трагічну відчуженість, самотність душі поета, приреченого жити в спотвореному механічному світі» (вислів Раїси Лиші) та есе Юрія Вівташа «Долі, долі» про Михайла Романушка. Публікація і на сьогодні є чи не єдиною про цього талановитого автора.
У «Порогах» уперше з'явилася поезія Раїси Лиші з книг «Скіфська баба», «Вертепне», «З води і повітря», за які їй була присуджена премія імені Василя Стуса.
Мистецький розділ «Кольори степу» репрезентували уривки з книги Григорія Омельченка «Лоцмани дніпровських порогів» (видана 1998 р. під назвою «Спогади лоцмана порогів Дніпрових» і перевидана 2000 р. із назвою «Дніпрові лицарі»), статті Лідії Яценко про петриківський настінний народний живопис, про козацький іконопис та народну картинку, про степові скульптури – кам’яні баби, лірико-психологічний етюд Юрія Вівташа «Гроно міфу» про ікону святої Варвари-Великомучениці та структурну іконографію цього образу. Матеріали розділу ставили одну з найактуальніших проблем часу – «проблему захисту дому буття, Національного Дому».
Розділ «Дім для душі» подавав статті Ярослава Лесіва про становлення Церкви в Україні, в яких автор опрацьовував новочасну ідеологію української церкви, котру вважав активно причетною до цілого спектру життя народу й країни.
У розділі «Графіті» були представлені листи із заслання Левка Лук'яненка, Юрія Бадзьо, Василя Барладяну, Євгена Сверстюка, виступ Івана Дзюби на вечорі, присвяченому 30-літтю Василя Симоненка, який із часом назвуть «Маніфестом шістдесятників», статті Миколи Береславського, Василя Стуса, Василя Скрипки, Бориса Антоненка-Давидовича. Ці матеріали допомагають осмислити особливості дисидентського руху в Україні та його місце в загальноєвропейських процесах.
У розділі «Плин» подані протоколи обшуків у помешканнях Раїси Лиші, Ярослава Гомзи та інших дисидентів, об'єднані у цикл «Неосталінізм у документах», статті Левка Лук'яненка, Петра Розумного, матеріали Юрія Вівташа екологічної тематики.
Автором сторінкових ілюстрацій, світлин, заставок, титулів розділів, самого макету альманаху став художник, фаховий поліграфіст-дизайнер Сергій Алієв-Ковика.
Створювався журнал в будинку Сокульських «на Вінниці» у Придніпровську. Там зшивали і склеювали вручну всі числа альманаху, за винятком одного числа, яке завдяки підтримці Михайла Гориня та зусиллям Ярослава Лесіва було видрукуване «Солідарністю» у Вільнюсі накладом 1000 примірників. Однак їх конфіскували під час литовських подій із застосуванням танків проти мирної демонстрації.
«Пороги» стали відкриттям і неабиякою культурно-мистецькою подією. За насиченістю змістом, свободою погляду і напругою духовних і культурних сподівань, рішучістю, ясністю і масштабом поставлених кардинальних питань національного життя журнал був і є одним із найбільш яскравих і унікальних культурно-мистецьких явищ епохи перебудови. Було видрукувано дев'ять чисел альманаху, з яких збереглося лише чотири[1].
Примітки
↑Пороги: Літературно-мистецький і громадсько-політичний самвидавний журнал: Вибране / Упор. Р. Лиша, Ю. Вівташ, О. Сокульська. К.: Смолоскип, 2009.
Пороги: альманах літератури, мистецтва, громадського життя. м. Дніпропетровськ, 1989, число 2. Архів І. Сокульського. Фонди Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького.
Пороги: альманах літератури, мистецтва, громадського життя. м. Дніпропетровськ, 1989, число 3. Архів І. Сокульського. Фонди Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького.
Пороги: альманах літератури, мистецтва, громадського життя. м. Дніпропетровськ, 1989, число 4. Архів музею «Літературне Придніпров'я».
Неформальна преса Придніпров'я у фондах Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького (на прикладі газети «Слово» й альманаху «Пороги»): Коментований каталог / авт.-упоряд. С. М. Мартинова, ред. І. С. Голуб. Дніпро: ДОУНБ, 2021. 52 с.
Посилання
Книга. Пороги. Літературно-мистецький і громадсько-політичний самвидавчий журнал. Дніпропетровськ. 1988–1990 рр. Числа 1–9. Вибране. Київ: Смолоскип, 2009. – 624 с. / Упоряд.: Р. Лиша, Ю. Вівташ, О. Сокульська. Архів І. Сокульського. Фонди ДНІМ ім. Д. І. Яворницького.
Вівташ Ю. «Реконструкція майбутнього». Альманах «Пороги» в плині років. Борозни і межі. Постаті й аберації – С. 21–27; Лиша Р. «Пороги» – міт волі – С. 9–20; Яценко Л. Часопис «Пороги» Івана Сокульського: кредо митця і публіциста. Замість післямови – С. 583–588.
