Орієнтува́ння (з латинського орієнс — схід) на місцевості — визначення свого місця розташування відносно сторін горизонту.
Основні сторони горизонту — північ, південь, захід і схід, проміжні — північний схід, південний схід, північний захід та південний захід.
Орієнтуватись на місцевості найкраще та найнадійніше по карті та компасу. Наближене орієнтування можливе по місцевих орієнтирах (природних і штучних), положенні Сонця, Місяця, зір, а також за допомогою радіо-, світлових і звукових сигналів.
Орієнтування на місцевості по карті — давній і загальновідомий спосіб орієнтування. При такому орієнтуванні на місцевості знаходять орієнтири (вежі, гори, річки тощо), визначають відстань до них і знаходять їх на карті, після чого визначають по карті своє місцерозташування.
Орієнтування за Сонцем
У ясний день можна орієнтуватися за Сонцем. Опівдні, о 12 год, Сонце знаходиться на півдні. Тому в Північній півкулі тінь від предметів завжди направлена на північ. Лінію тіні «Північ–південь» називають полуденною лінією
Орієнтування за Сонцем та годинником
Сторони горизонту в сонячний день можна визначити за допомогою годинника. Годинник кладуть на долоню та направляють годинникову стрілку на Сонце. Не змінюючи положення годинника, поділяють кут між годинниковою стрілкою та цифрою 1 на циферблаті навпіл. Лінія, яка ділить цей кут, і буде вказувати напрямок на південь. Знаючи напрямок на південь, легко визначити напрямок на північ, захід, схід. До полудня треба ділити навпіл кут між годинниковою стрілкою та цифрою 1 на циферблаті по ходу стрілки (з лівої сторони циферблата), а після полудня — за ходом стрілки, тобто, з правої сторони.[3]
Орієнтування по зірках
У Північній півкулі орієнтуються по Полярній зорі, що вказує на північ. Полярна зоря — найяскравіша зірка у сузір'ї Малої Ведмедиці. Вона розміщена поблизу Північного полюса. Якщо стати обличчям до Полярної зорі, то це буде напрямок на північ, за спиною у нас буде південь, по праву руку схід, по ліву — захід
Орієнтування за предметами на місцевості
Визначення сторін горизонту за різними ознаками місцевих предметів менш надійне. Користуються ним лише за відсутності компаса.
Мохи та лишайники люблять багато вологи, тому вкривають стовбури дерев та камені більш рясно та густо з північної сторони, яка повільніше висихає, тому що на неї не потрапляють сонячні промені. Це ж стосується і грибів, які ростуть з північної сторони дерев, кущів та пеньків[4].
Ягоди дозрівають швидше з південної сторони куща, яка краще освітлюється й нагрівається сонячними променями, ніж північна.
Поодиноке дерево на відкритому просторі має густіші та довші гілки з південної сторони.
Річні кільця у дерева з південного боку більш потовщені в порівнянні з північним.
Мурахи будують мурашники з південної сторони дерев та пеньків. Один схил мурашника пологий, він завжди повернутий на південь, а інший — крутий схил — на північ.
На південних схилах горбів та ярів сніг розтає швидше, ніж на північних, тому що вони краще нагріваються сонячними променями.
Спортивне орієнтування
Спортивне орієнтування включає різні змагання у швидкісному орієнтуванні й пересуванні на місцевості з використанням великомасштабної карти і компаса.
Розрізняють три види змагань з орієнтування:
спортсмен в певній послідовності відшукує на місцевості контрольні пункти (КП), місце розташування яких нанесене на карту, що отримується на старті, самостійно вибирає дорогу між ними;
спортсмен пересувається по розміченій трасі і, зустрічаючи КП, визначає, відзначає на карті їх місцезнаходження (на карті траса не позначена);
з відмічених на карті КП спортсмен вибирає для знаходження таке їх поєднання і кількість яке дозволяє йому набрати максимальну суму очок за контрольний час.
Змагання бувають особисті, особисто-командні і командні, можуть проводитися в денний і нічний час; спортсмени пересуваються бігом, на лижах, велосипедах, мотоциклах, човнах і ін. (залежно від умов змагань). Довжина дистанції: до 30 км для чоловіків, до 15 км. — для жінок.
Змагання з орієнтування вперше були проведені в Норвегії в 1897 році. З початку XX ст. орієнтування отримало розвиток в скандинавських країнах, з середини 1940-х рр. — в Чехословаччині, Угорщині, Болгарії, НДР (Німецька Демократична Республіка). В 1961 р. заснована Міжнародна федерація спортивного орієнтування (IOF), яка в 1973 р. об'єднувала національні федерації 21 країни. Орієнтування культивується в 40 країнах. З 1966 р. проводиться першість світу зі спортивного орієнтування, найбільших успіхів добивалися шведи, фіни, норвежці (спортсмени СРСР у чемпіонатах світу не брали участь).
У СРСР в 2-й половині 40-х рр. проводилися змагання з орієнтування для туристів. З кінця 50-х рр. орієнтування стало розвиватися як самостійний вигляд спорту (спочатку в прибалтійських союзних республіках, Москві й Ленінграді). В 1963 р. затверджені перші правила, створена Центральна комісія зі зльотів і змагань (нині Центральна секція О.) при Центральній раді з туризму ВЦРПС, проведені перші всесоюзні змагання. В 1965 р. орієнтування включено в Єдину всесоюзну спортивну класифікацію, в 1971 — в комплекси «Готовий до праці і оборони» і «Готовий до захисту Батьківщини». У 1973 р. в секціях спортивного орієнтування займалося понад 300 тис. людей. З них близько 400 майстрів спорту. З 1965 р. збірна команда СРСР бере участь у міжнародних змаганнях з орієнтування, в 1967 р., 1970-71-х р. вона виграла Кубок світу і дружби[5].