Моза́їки річко́вого вокза́лу — мозаїчна композиція в інтер'єрі Київського річкового вокзалу, яка складається з кількох панно: «Дніпро — торговельний шлях», «Богдан Хмельницький», «Чайки над Дніпром» та інші.
На думку дослідників, мозаїки річкового вокзалу — найвиразніші серед перших творів, виконаних у стилі українського монументального мистецтва 1960-х років[1].
Оформлення річкового вокзалу стало першою значною роботою Валерія Ламаха і Ернеста Коткова. На думку дослідників, цей твір у співавторстві з Іваном Литовченко ознаменував «народження нового стилю в українському монументальному мистецтві і міцне утвердження мозаїчних панно в громадських інтер'єрах».
Художнє вирішення внутрішнього простору тоді сприйняли як новаторське. Уперше для оформлення стін використали великий обсяг мозаїки з дешевої керамічної плитки. На той час ще не було місцевої бази для виробництва смальти. Тому монументалісти використовували англійські кольорові цементи та звичайну сантехнічну плитку, яку власноруч фарбували і знову обпалювали. Цей яскравий матеріал надавав стилізованим композиціям виразного колориту. Новаторство проявилося в прагненні об'єднати інтер'єри за допомогою мистецтва в єдине ціле, апробувати нові матеріали і способи кладки керамічної мозаїки. Новизна звучала і в спробі розкрити в алегоричній формі призначення будівлі вокзалу. Окремі сюжети («Дніпро — торговельний шлях», «Богдан Хмельницький», «Україна», «Чайки над Дніпром» та інші), об'єднані спільною темою, ілюстрували минуле й сучасність міста, оспівували Дніпро, розкривали його призначення. Новим було вільне зіставлення різних масштабів, чергування площин, ритмів. Митцям вдалося створити орнаментальний і водночас епічний цикл[1][4].
2011 року разом із реконструкцією розв'язки на Поштовій площі була запланована і реконструкція річкового вокзалу. За попередніми підрахунками, вартість робіт становить $5 млн[2].
Водночас мозаїчні панно перебувають у вкрай занедбаному стані. Під час розважальних заходів, які проходили у приміщенні вокзалу, мозаїка зазнала дедалі більшого пошкодження. Окрім того, вандали збивають плитку і розписують графіті. Так, вони зафарбували чорною фарбою нижній край панно «Дніпро — торговельний шлях».
Творчий колектив почав розвивати ідею річкового флоту, закладену в самому вигляді будівлі, з портика головного входу. Його підкреслили лаконічними контррельєфами (різновид заглибленого рельєфу).
«Чайки над Дніпром»
У вестибюлі над входами в зали створені «острівні» композиції «Чайки над Дніпром» або «Чайки». На них птахи зображені схематичним ламаним контуром, заданим великим модулем плитки[5].
«Дніпро — торговельний шлях»
У першому залі митці розмістили панно «Дніпро — торговельний шлях», «Богдан Хмельницький» і «Вся влада Радам!», у другому залі — панно «Україна» і фризові композиції «Дніпро промисловий» (або «Праця») й «Відпочинок на Дніпрі» («Відпочинок»).
Панно — панорамна, епічна за духом композиція. Яскрава декоративність досягається за рахунок контрасту шматочків блискучої керамічної плитки, покладеної по основних композиційних лініях і контурах, і матових кольорових цементів фону[5].
«Богдан Хмельницький»
«Богдан Хмельницький» — майже обов'язковий для тих часів сюжет, який також символічно пов'язаний з темою об'єкта. Він мав нагадувати про визвольну війну гетьмана, яка сприяла об'єднанню розділених Дніпром частин України.
У другому залі очікування зображені кілька сюжетів, скомпонованих у вигляді фриза, які об'єднувала головна мозаїка «Україна».
Дівчина в національному костюмі стоїть зі снопом пшениці біля перекритої греблею річки, уособлювала собою образ «житниці» країни. На думку дослідників, панно має надто шаблонний вигляд[5].
Фризи
Застиглому і колористично насиченому панно «Україна» своєю динамічністю і скромною колірною гамою суперечать фризи «Дніпро промисловий» і «Відпочинок на Дніпрі»[5].
Сграфіто
Декоративне оформлення будівлі завершує сграфіто «Спорт на Дніпрі» на стіні сходового майданчика, який веде на відкриту терасу ресторану. Образи спортсменів і дівчини з веслом викликають віддалені асоціації з мистецтвом 1930-х років. Водночас вони позбавлені ідеологічного підтексту[5].
Скрипник Г. Монументально-декоративне мистецтво XX століття // Історія українського мистецтва: у 5 томах / Т. Кара-Васильєва. — ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. — К., 2007. — Т. 5: Мистецтво XX століття. — С. 626—663.