Розробляв проблеми української лексикографії, правопису, стилістики. Перша значна праця — «Словник медичної термінології» (1936). Один з авторів « Російсько-українського словника» (1948; 2-е вид. — 1955), які позначені системним втручанням владних структур з метою «наближення української мови до російської».
Брав участь у створенні «Українсько-російського словника» (т. 1-6, 1953, 1963), зокрема розробив наукові засади і принципи його побудови.
Під керівництвом Кириченка створено перший в українській лексикографії перекладний «Українсько-російський та російсько-український словник власних імен людей» (1954, кілька видань), який запровадив практику перекладу власних українських імен на російську мову (Микита — Никита, Олександр — Александр, Микола — Николай, тощо).
Фундатор і головний редактор «Лексикографічного бюлетеня» АН УРСР (в. 1—5, 1951—1955) та ін.
Багато уваги приділяв питанням українського правопису, розкриттю його особливостей, практичним завданням у цій галузі мовознавства.