В юнацькі роки грав футбол у клубах «Српскі мач» і «Славія» (Белград). Був серед засновників футбольного клубу «Велика Сербія» в 1913 році і в 15-річному віці розпочав виступи у складі команди. Під час Першої світової війни разом з відступаючою сербською армією перейшов кордон Албанії, а потім опинився у Франції. Вступив до гімназії і паралельно продовжував грати футбол у клубах «Сент-Етьєн» і «Ніцца». Став першим сербським футболістом, що грав за основу французької команди. В 1917—1918 роках навчався в Парижі на юриста і грав за клуб АСФ (Париж). За свій сильний удар отримав у Франції прізвисько «Гарматне ядро».
В 1919 році повернувся до Белграда у клуб «Велика Сербія», що на той час змінив назву на «Югославія». Неодноразово з командою був переможцем чемпіонату Белграда, в 1923 році став учасником першого розіграшу національного чемпіонату, куди потрапляли найсильніші клуби регіональних змагань. «Югославія» вибула у півфіналі. Загалом зіграв у складі клубу 120 матчів, виступаючи на будь-якій позицій, крім воротарської.
У складі національної збірної Югославії учасник Олімпійських ігор1920 року у Антверпені. У першому раунді югославська команда поступилась збірній Чехословаччини з рахунком 0:7. Цей матч був дебютним в історії збірної, а Ружич став першим представником Сербії у її складі, адже 9 інших гравців представляли хорватські клуби і один — словенські[2]. За кілька днів Югославія зіграла ще один матч у втішному турнірі проти збірної Єгипту, у якому поступилась 2:4, а Ружич став автором другого голу своєї команди.
Більше у національній збірній не грав. 5 матчів провів у складі збірної Белграду.
Судив 5 матчів на рівні національних збірних команд[4]. Чотири з них випали на ігри Балканського кубку розіграшу 1929–1931 років, і один на товариський матч між збірними Румунії і Польщі в 1935 році.
Займався популяризацією футболу і спорту загалом. В 1957 році пішов на пенсію. Помер 25 вересня1973 року у Белграді.