У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Дружина.
Дружи́на (первісне значення: «товариство», «спілка», «об'єднання людей») — особисте військо монарха у Східній Європі VIII—XVI ст. Дружини існували у князівРусі, Литви, Московії, Молдавії й Валахії. Формувалися з бояр (шляхти) або найближчого оточення князя.
Утворене від загальнослов'янського слова «друг», за значенням близького словам «товариш», «спільник», «споборник». Це свідчить про те, що первісно князь і дружинники були зв'язані дружніми узами, які перепліталися зі взаємними обов'язками[1][2].
Такі слова з германських мов, як дав.-англ.dryht («почет», «загін охоронців», «військо»), дав.-ісл.drótt (так само), гот.driugan («нести військову службу», «воювати», «боротися») не пов'язані прямо зі слов'янським «дружина». Вони походять від прагерм.*druhtiz («почет», «загін охоронців»), спорідненого за походженням зі слов'янським «друг»: від пра-і.є.*dʰrewgʰ- («бути готовим, міцним») < dʰer(ə)- («держати», «тримати», «підтримувати»)[3].
Історичні відомості
Дружина має варязьке походження. Варязькі князі прийшли на Русь не самі, а з власними військовими об'єднаннями, котрі вже були готовими дружинами. Саме слово «варяг» (старо-скандинав. — væringjar — «вояки об'єднані клятвою») в перекладі на слов'янські мови і означає «дружина», «добровільне військо». Перед тим як осісти в Києві, варязькі дружини плавала шляхом «із варяг в греки», а також через Атлантику та Середземне море до Константинополя, де цілими дружинами наймалися в гвардію візантійських імператорів. Дружина київських князів або новгородська дружина — раніш була типовим формуванням варягів-вікінгів в грабіжницькому або торговельному поході. Після «осідання на землю» серед східнослов'янських племен, варязька дружина стала князівським інструментом зимового полюддя — збирання данини серед слов'янського населення.
В Київському князівстві молодші дружинники служили у війську, а старші призначалися княжими дорадниками та урядовцями.
З часом етнічний склад княжих дружин ставав розмитим. Крім варягів до них входили представники слов'ян і кочових народів.
Княжа дружина поділялася на старшу і молодшу.
Старша дружина або бояри складалася з представників феодальної аристократії і була найближчим оточенням князя, брала участь в обговоренні державних та господарських справ (Боярська рада), очолювала молодшу дружину та воїв.
Молодша дружина або гридь була ядром збройних сил і складалася з професійних воїнів, охороняла князя, княжий двір і майно, виконувала окремі адміністративно-судові доручення князя. Молодша дружина становила постійне населення сторожових градів-фортець, збудованих на кордонах Русі чи окремих князівств. Тут вона несла військову службу, а у вільний від військових обов'язків час обробляла землю та виконувала різні господарські роботи для своїх потреб.
За службу дружина одержувала від князя землі з правом експлуатації населення, що проживало на них, збирати данину та організовувати власне господарство, у якому застосовувалася праця залежних селян. Частина молодшої дружини, що проживала при князеві, була на його утриманні. Залишками господарських дворів старшої дружини та градів-фортець є давньоруські городища.
У 11 — 12 століттях дружинно-княжі елементи злилися зі земськими боярами в одну боярську аристократію і землевласницьку верству, яка набирала поважного значення у керуванні державою, особливо у Галицько-Волинському князівстві.
Слово «дружина» вживалося і в ширшому значенні: у літописі дружиною інколи називається народне ополчення або все княже військо. Населення верві, що приймало поруку за свого члена, також називалося дружиною.
Това́риш (maistre) — первісно дружинник князівської дружини; у найманому війську — кіннотник першої шеренги з рангом хорунжого, який служив із власним почтом, утримуваним за його кошт, у складі 3-4 челядників: поштового або шерегового (друга шеренга) і так званих люзаків, тобто джур, особистих слуг товариша (третя шеренга), що наглядали за кіньми й зброєю.