Італійка за походженням, вона народилася 1872 року в Каїрі. У 1885 році з батьками приїхала до Російської імперії.
Почала займатися балетом вдома під керівництвом педагога Хосе Мендеса, який був одружений з її сестрою, потім вступила до Московського театрального училища в його ж клас.
1891 року Аделаїда дебютувала у Большому театрі в партії Есмеральди в однойменному балеті (балетмейстер Мендес), але невдовзі виїхала до Італії та два сезони виступала в театрі «Ла Скала»[1].
1894 року повернулася до Москви, де знову виступала в трупі Большого театру, де працювала до 1903 року[3].
Танець Джурі відрізнявся легкістю, граціозністю і разом з тим стрімкістю, силою, віртуозним блиском. Однак цьому стилю властива була химерна холодність, уникнення емоційності[1], чим деколи докоряли балерині, при тому що відзначалася її техніка: вона впевнено виконувала повне фуете в 32 оберти, що російські балерини тоді ще не вміли. Аделаїда Джурі відразу зайняла на московській сцені лідерські позиції
юна Павлова уважно спостерігала із-за лаштунків за італійською танцівницею. Павлова зазначила, що довгу і важку варіацію піццикато на пуантах Джурі виконала дуже чітко. Балерина ніби завмирала на пуантах, а потім в коді, наприкінці варіації, робила високі стрибки.[4]
Була заміжня за Олександром Андрійовичем Карзинкіним (1863—1939), археологом і нумізматом, благодійником, членом Ради Третьяковської галереї[5], сином одного з найбагатших російських купців і меценатів А. О. Карзинкіна. Карзинкіни увійшли до десятки найбагатших купецьких родин Російської імперії після приєднання в 1873 році середньоазіатських земель, де текстильні фабриканти спорудили 12 бавовноочисних заводів і влаштували бавовняні плантації.
Ще в 1818 році прадід Олександра Андрійовича, А. С. Карзинкін, викупив будинок, який належав родині Федора Толстого на Покровському бульварі. У будинку жили всі покоління цієї гілки великої родини Карзинкіних.
У цьому будинку на другому поверсі і проживала А. Джурі з чоловіком і дочкою. Подружжя Карзинкіних товаришувало з подружжям Шаляпіних,[5] та іншими відомим людьми того часу.
Нижній поверх займала рідна сестра А. А. Карзинкіна художниця Олена Андріївна спочатку Карзинкіна, потім Телешова зі своїм чоловіком — письменником, засновником і першим довголітнім директором музею МХАТ Миколою Дмитровичем Телешовим.[6] Там по середах, протягом декількох років, у 1899—1916 роках, збиралася московська творча інтелігенція на літературні вечори, які отримали назву «Середовище».
Після 1917 року все це багатство було націоналізовано, господарям залишили лише кімнату; це називалося «ущільненням».
Коли закривали в 1928 році Храм Трьох Святителів на Кулішках, подружжя Телешових, Олександр та Аделаїда (Аделіна) Карзинкіни першими поставили свої підписи на документах на захист храму.
Есмеральда,"Есмеральда" хореографія Мендеса за М. Петіпом
6 січня1890 рік — «Танцівники мимоволі» композитора Маковца, вперше поставленому в 1818 році і відновленому балетмейстером В. Д. Тихомировим як зразок старовинного балету — Жульєтта
23 січня1900 рік — «Раймонда» О.К. Глазунова, балетмейстери О. О. Горський і В. М. Хлюстин — Раймонда (перша виконавиця).
24 січня1901 рік — «Лебедине озеро» П. В. Чайковського, нова постановка, балетмейстер О. О. Горський — Одетта-Оділлія (перенесення петербурзької постановки; перша виконавиця постановки в Москві)
25 листопада1901 рік — «Коник-горбоконик» Ц. Пуні, балетмейстер О. О. Горський з хореографії А. Сен-Леона — Цар-дівиця (перша виконавиця нової постановки)
1903 рік — «Даремна обережність» П.-Л. Гертеля — Ліза
«Дочка фараона» Ц. Пуні, балетмейстери Л. М. Гейтен, М. Ф. Манохін з хореографії Маріуса Петіпа — Аспіччія
«Коппелія» Лео Деліба, балетмейстер Й. Гансен, з хореографії А. Сен-Леона — Сванільда.
КорсарШ. А.Адана, балетмейстер О. М. Богданов з хореографії М. Петіпа — Медора