У 834 році Гамбург став карбувати перші монети. У 1189 році монетний двір отримав подяку від імператора Священної Римської імперіїФрідріха І Барбаросси за карбування монет належної якості (тобто монети, які містили в собі відповідну номіналу кількість срібла, що в Середньовіччі було нечастим явищем)[1]. У 1255 році Гамбург починає спільне карбування монет з Любеком з 34 футів на марку срібла[2]. У 1325 році графи Гольштейни продають Гамбургу штемпель з правом на карбування власних монет.[3]. З 1373 року Гамбург приєднався до Вендського монетного союзу і став карбувати монети встановленого союзом зразка. У 1389 році Гамбург придбав право карбувати власні монети, а не загальноімперські. Типовими монетами стали «віттени»[1].
У 1435 році імператор Священної Римської імперії Сигізмунд І дарував право карбувати на монетному дворі Гамбурга золотігульдени. У 1475 році його наступник Фрідріх III підтвердив дане право із дозволом на карбування золотих дукатів[1].
У 1502 році імператор Карл V почав втручатися у справи держав Вендського монетного союзу. У 1524 році срібні марки були замінені на талери. З 1553 року в Гамбурзі почали виготовляти талери та португалези[4].
З 1613 року Гамбург отримує статус Вільного ганзейського міста з правом карбування власних монет.[1]. У 1619 році був заснований Банк Гамбурга (який у XVIII столітті отримав назву Першого жиробанку Німеччини), який працював з внутрішньою валютою розрахунків. Обчислювальним терміном для всіх валют стала банківська марка.[5]. У 1694 році Гамбург карбує монети номіналами в ½, 1 та 2 марки[6]. З 1725 року Гамбург починає знову карбувати європейські монети, які діяли за Курантною грошовою системою (нім.Kurantgeldwährung), в основному карбуючи райхсталери. У 1809 році монетний майстер Ханс Шайрвер Кнох (1805—1842) викуповує монетний двір у французького уряду, війська якого на той час окупували німецькі землі. І хоча будівля Монетного двору була спустошеною та приладдя було продано на аукціоні, майстру вдалося виготовити монети від імені міста, де марка здебільшого використовувалася як вагова одиниця[3].
Виготовлення монет Гамбурга після реформ 1871 та 1873 років
У 1873 році за рішенням громадян був побудований новий монетний двір згідно із законодавством Німецької імперії. У 1873-1874 роках в Ганновері були виготовлені золоті 10-марочні монети для Гамбурга. У 1875 році запрацював новий монетний двір, який отримав дев'яту літеру латинського алфавіту «J». Ця літера позначається на грошових знаках і в нинішній час. Згідно з новими реформами загальноімперські монети від найменшого номіналу до двох марок карбувалися лише із позначкою монетного двору на них. З 1875 року монети номіналами в 2, 5, 10 та 20 марок карбувалися з гербом міста. У 1908 в обігу з'явилася монета номіналом в 3 марки, замінивши союзний талер. На початку Першої світової війни Гамбург припинив карбування монет від імені міста. Виробництво власних заготовок завершилося на виготовленні 5-марочної монети. Після поразки Німеччини в Першій світовій війні Гамбурзький монетний двір припинив карбування власних монет, і лише на загальнонімецьких монетах, до введення в обіг євро, використовувався штемпель з відміткою монетного двору. В наші часи відмітка монетного двору Гамбурга карбується на обігових, пам'ятних та інвестиційних монетах євро, крім того, Гамбург має контракти з неєвропейськими державами на виготовлення їхніх валют[3].
Зріст гіперінфляції в повоєнний та післявоєнний періоди через дефіцит дрібних, а згодом і великономінальних грошових знаків, сприяв появі великих обсягів місцевих нотгельдів та токенів. Вартість коштовних металів швидко зростала, а через брак робочих рук значно скоротилося карбування грошей на монетних дворах. Довоєнна валюта швидко поосідала у скринях населення, мідні та нікелеві монети в більшій кількості йшли на переплавлення з яких виготовляли продукцію та зброю для військових. Влада більшості німецьких держав намагалися обмежити, або навіть заборонити випуски «надзвичайних» грошей, натомість вимагаючи еквівалентні депозити реальними грошима. Але в більшості випадках ігнорувалися місцеві випуски нотгельдів. У 1919-1921 роках почали випускатися бони великих номіналів від 1 марки і далі, названими «Гросгельдами» (нім.Grossgeld). Усього таких «купюр» надрукували приблизно 5 тисяч у 579 містах. У 1923 і 1924 роках налічувалося 3660 різновидів нотгельд від 562 емітентів. Більш неофіційні випуски називалися міфічними, або фальшивими. Найчастіше такі нотгельди зустрічалися у Гамбурзі. Сучасні колекціонери не особливо переймаються питанням, які з нотгельдів були «міфічними» та випускалися здебільшого для колекціонерів, а які випускалися на законних підставах. Багато міст та їхні місцеві установи, керовані жадобою легкої наживи, випускали нотгельди спеціально для колекцій в обхід законодавчих правил. Найбільш відомим зловживанням були:
а) перевищення обсягу випуску;
б) порушення термінів викупу;
в) масовий випуск нотгельд дрібними підприємцями;
У північно-західній частині Гамбурга фантастичні нотгельди виготовлялися 40-ма громадами, у Мекленбурзі 70-ма громадами. Фактично на всіх купюрах були зображені малюнки художників на теми Мекленбурзького письменника Фріца Рейтера (1810—1874), який описував побут місцевих селищ. Найневдалішою ідеєю з історії нотгельдів стала Гамбурзька уявна «Гольдмарка» (нім.Goldmark), яка за колишнім курсом 1914 року прирівнювалася до долара. За тим курсом 42/10 марки = 1 долару. Але, незважаючи на свою назву, ця марка ніколи не була забезпечена справжнім золотом[9].
↑Cuhaj G. S. Hamburg. Standard Catalog of German Coins 1501—present / compiled by N. Douglas Nicol. — 3rd. — Iola, WI: Krause Publications, 2011. — P. 486—487. — 1488 p. — ISBN 978-1-4402-1402-8.
↑Cuhaj G. S/ Standard Catalog of World Coins 1601—1700 / — 4-ed. — Krause Publications, 2008. — P. 505—506. — 1442 p. — ISBN 978-0-89689-708-3
↑ абвгдежиклCuhaj G. S/ Standard Catalog of World Coins 1801—1900/ — 7-ed. — Krause Publications, 2012. — P. 418—419. — 1296 p. — ISBN 978-1-4402-3085-1
↑ абвгдCuhaj G. S/ Standard Catalog of World Coins 1901—2000/ — 43-ed. — Krause Publications, 2016. — P. 870—871. — 2354 p.
↑Arnold Keller: Deutsches Notgeld: Bd.7/8 Das Notgeld der deutschen Inflation 1923, 2 Bde. 1923 (2004/)